Дух Божий, що даний нашій плоті,

не терпить ані смутку, ані замкнутості.

Пастир Герми

 

Коли Дух Божий сходить на людину і обіймає її повнотою свого вияву, то душа її сповнюється неописанною радістю, бо Святий Дух перетворює на радість усе, чого торкається.  Царство Небесне – це спокій і радість у Святому Дусі. Досягніть внутрішнього спокою і тисячі людей довкола вас знайдуть свій порятунок.

Св. Серафим Саровський

 
Et minuentur anni sicut menses               І роки зробляться короткими наче місяці,
et menses sicut septimana                       і місяці ніби тижнями,
et septimana sicut dies                            і тижні ніби днями,
et dies sicut horae.                                  і дні ніби годинами.

Ці рядки написані у IV столітті, у них втілено пророцтво Сивілли Тибуртинської. Тут ми маємо справу з апокаліпсичним текстом. Скорочення часу покладе початок повстанню страшних народів, які зруйнують Римську імперію. Воно є творінням антихриста, що обрушить на Землю останнє велике лихо, але водночас і діянням Христа, що знову зійде до людей: адже “Господь укоротить ті дні задля обраних”, аби їхні страждання до перемоги Спасителя над антихристом не тривали надто довго. Втім феномен скорочення часу, хоч би хто за ним стояв: Христос чи антихрист, є ознакою кінця світу.

 Хоча “Мужність бути” Пауля Тилліха не видавалася російською, але тридцять із лишком років, що минають із часу тилліхівських лекцій про мужність, пролетіли над усім світом – і над нашою країною. Це відчуває читач і перекладач “Мужності бути”. Він відчуває, отже, що ніякі відмінності між індивідуалістичним і колективістським суспільствами (у термінології книги), ніяке насильницьке відтинання від загального ходу історії не становлять остаточної перепони для “духу часу”. Ми відчуваємо, що момент цивілізації, описаний Тилліхом, уже не той, що його застали ми2

 Я не намагатимуся тут вичерпно розглянути усе те, чого навчила мене творчість Поля Рікера. Але торуючи свій непростий розгалужений шлях крізь філософську колотнечу і безлад другої половини ХХ століття, він віднайшов у лісі такі стежки, які вказали мені напрямок, у якому треба рухатися.

Інтерв'ю з видатним філософом сучасності Полем Рікером.

– У вашому житті мистецтво завжди посідало визначне місце: ви регулярно буваєте в музеях, слухаєте музику. Натомість у вашій творчості цей вимір людського досвіду дивним чином відсутній, за винятком вашого аналізу літератури в “Часі й оповіді”. Отож, перше запитання: які ваші смаки?

– Я дуже захоплююся мистецтвом двадцятого століття: в музиці я надаю перевагу Шенберґу, Берґу, Веберну, усій Віденській школі; в живописі я залюбки назвав би Суляжа, Манесьє, Базена. Але це приклади, що спадають мені на думку одразу, і я міг би послатися також на значну кількість інших: це Мондріан, Кандинський, Клеє, Міро...

Пошук
Вхід
"Успенские чтения"

banner

banner