КИЇВ ВІДВІДАВ ТВОРЕЦЬ НАЙПОВНІШОГО ЗВОДУ ЖИТІЙ
 
Агіологія, «наука про святість», має справу з житіями святих, її предмет – плотяні скрижалі сердець, що горять любов’ю до Бога. У перших числах листопада 2010 р. Київ відвідав мабуть найбільший сучасний агіограф – укладач шеститомного Синаксаря, що містить у стислій, зручній для повсякденного читання формі, житія всіх святих, шанованих Православною Церквою. Ієромонах Макарій – француз за походженням, випускник Сорбонни, – ось уже близько 40 років подвизається в афонському монастирі Симонопетра. Бесіда з отцем Макарієм почалась у Центрі св. Климента, куди його запросив Костянтин Сігов, і тривала аж до пізньої ночі, а через день отримала продовження в Лаврському храмі на честь ікони «Усіх скорботних Радості», після відслуженої там (спільно з о. Миколою Макаром) Літургії. Питання ставили всі присутні.[1]

  Науковий колоквіум
з нагоди 290 річниці з дня народження
Григорія Савича Сковороди
(Нові читання на Трьохсвятительській)
11 грудня 2012 року,
Київ, Інститут філософії НАН України
 
Одного затишного дня у тихих коридорах Інституту філософії, що на Трьхсвятительскій у Києві, не навмисно, а випадково зустрілись представники чотирьох найспорідненіших відділів цього академічного співтовариства (Історії філософії України, релігієзнавства, соціальної філософії та філософії культури етики і естетики)  і вирішили незалежно від офіційних святкувань і засідань зібратись і  поспілкуватись про філософію Сковороди в контексті сучасних парадигмальних змін і нових дослідницьких підходів. Ідею проекту сповили Віталій Шевченко та Олена Сирцова, а її найкраще остаточне формулювання запропонував Анатолій Єрмоленко. Освячував весь цей задум в небесних сферах божественних пісень, допущений в них за життя за свою маніфестну для ХХІ ст. книгу “Уязвимость любви” Віктор Малахов.

Источник: KORYDOR 


Казимир Малевич. Супрематизм. 1916 рік

Джон Боулт зазначає, що мистецький авангард початку ХХ ст. на теренах Російської імперії мав багато точок дотику з православною традицією загалом та іконописом зокрема [1]. На перший погляд, це може видатися дивним: адже авангардисти, як відомо, були схильні заперечувати будь-яку ортодоксію і традицію – не лише у мистецтві, а й у світосприйнятті. Однак якщо згадати традицію співпраці художників із церквою у ХІХ ст., зауважити, що більшість майбутніх авангардистів зростали в православній культурі, врахувати, що багато хто з них здобув іконописну або навіть духовну освіту і що художнє самовизначення майже в усіх проходило у 1900–1910-х рр., коли відбулося перевідкриття ікони та перші великі виставки давнього іконопису, ці точки дивують значно менше. Контекст зацікавлення іконою в авангардистів зазвичай був світський: їх цікавило не богослов’я, а формальні аспекти ікони – перспектива, кольорові співвідношення, пропорції. Серед тих, хто перефразовував іконописні сюжети, Боулт згадує Павла Філонова, Володимира Татліна, Василя Кандинського, Марка Шагала, Івана Клюна та Казимира Малевича. Однак наприкінці автор зазначає, що найбільше зближували авангард та православну віру все ж не сюжети, а саме ставлення художників до творчості: як і для давніх іконописців, мистецтво було для них трансцендентною і преображальною силою, яка могла впливати на людську свідомість та реальність, наближаючи прийдешній рай. Наскільки справді близькими є православ’я та авангард, зокрема у випадку Казимира Малевича?

Владислав Фіндиш народився 13 грудня 1907 р. в Костенку Нижнім біля Кросна в Підкарпатті. Після закінчення початкової школи, якою керували в його родинній місцевості сестри Феліціянки, продовжував навчання в гімназії імені Коперника в Кросно. Після її закінчення в 1927 р. вступив до Вищої Духовної Семінарії в Перемишлі, де ректором в той час був о. Ян Баліцький, проголошений блаженним в 2002 р. Прийняв свячення 19 червня 1932 р. Працював вікарієм в Бориславі, Дрогобичі, Стрижеві і Яслі. В 1941 р. став адміністратором, а в серпні 1942 р. настоятелем парафії святих Апостолів Петра і Павла в Новому Жмигороді біля Ясла.
Розмова з американським феноменологом, засновником сучасної теоестетики, архімандритом Пантелеймоном Мануссакісом (він же – проф. Джон Мануссакіс) відбулася у видавництві «Дух і літера» під час XII Міжнародної конференції «Успенські читання» за участю деяких її гостей та організаторів.
 
Джон Пантелеймон Мануссакіс: Стривайте, це що, інтерв'ю!? Я думав, ми просто розмовляємо. Коли бачиш увімкнений диктофон, одразу починаєш говорити формально...
 
Дарина Морозова: Цього я від Вас зовсім не вимагаю!
 
Дж. П. М.: Ну, що ж, можете записувати. Тільки це буде НЕ-інтерв'ю.

Пошук
Вхід
"Успенские чтения"

banner

banner