Лекція в Міністерстві освіти і науки України 2 листопада 2015 року

XIII КИЇВСЬКИЙ ЛІТНІЙ БОГОСЛОВСЬКИЙ ІНСТИТУТ

Дорогі друзі!

Запрошуємо вас на XIII Київський літній богословський інститут (КЛБІ),

який відбудеться

з 19 липня по 1 серпня 2015 р. в с. Лишня поблизу Києва
(Київська область. Макарівський район)

Тема КЛБІ в цьому році:

ПРАВДА. ПАМ'ЯТЬ. ПРИМИРЕННЯ

КЛБІ – це два тижні спільного життя студентів та викладачів, час, до краю заповнений навчанням та спілкуванням, молитвою, працею та відпочинком. В мальовничому селі Лишня в 30 км від Києва молодь з України та закордону приїжджає послухати видатних богословів, філософів, істориків та філологів з усього світу.

Організатори інституту — науково-видавниче об’єднання «Дух і Літера», Центр св. Климента «Спілкування та діалог культур» та православний духовний та соціально-просвітницький центр «Ковчег» при парафії преподобної Параскеви Сербської с. Лишня, настоятель — архімандрит Філарет (Єгоров). Учасники КЛБІ живуть та навчаються в будівлі, яка має таке саме символічне ім’я – «Ковчег».

Богослужіння Великого посту – дивні. Вони дозволяють нам зосередитися на думці: наскільки зібраними людьми ми є, наскільки відповідальними, наскільки справді відповідально ми можемо ставитися до всього і до всіх. Адже, як ми пам'ятаємо, за одним з визначень, духовність в православному розумінні – це, передусім, відповідальність. Великий піст, якщо ми входимо в нього, маючи, в першу чергу, бажання постувати заради Христа, – це школа відповідальності, школа духовного життя, і по суті – це школа самого життя.

Пости існують в усіх монотеїстичних релігіях світу. Пісні практики можна зустріти серед будь-яких людей, які намагаються зупинитися і подумати: що ж відбувається в житті? Але в православному сенсі піст – це не просто філософський період, коли я, наприклад, нічого не їм або чогось не їм, і от буду собі міркувати: як мені жити далі, що робити, над сенсом життя міркувати, – ні. Згідно з православною традицією, піст – це час не тільки роздумів, а духовного оновлення, зміни себе. Це час, коли віруюча людина повинна, усвідомивши свої недоліки, по-новому розпочати роботу над ними.

Проповідь у М’ясопусну Неділю у храмі Ікони Божої Матері "Пантанаса" на Сирці

 


Прот. Богдан Огульчанський
Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа!
 
Сьогодні, брати і сестри, ми слухаємо дивовижний уривок про Страшний Суд. Дивовижний він зокрема тим, що, з одного боку, про цю подію в богослужбовому Євангелії, яке ми читаємо протягом усього церковного року, розповідається лише один раз – саме у М’ясопусну Неділю. А з іншого боку, описана в Євангелії подія настільки важлива, що Церква закликає нас згадувати її щодня – і під час Літургії, і в ранкових молитвах ми проголошуємо Символ Віри, де є слова про те, що Владика «прийде у славі судити живих і мертвих».
 
В православній, зокрема, в українській традиції, вважається, що подію Страшного Суду людина має переживати образно, символічно. Тому він неодмінно  зображується на стіні напроти вівтаря, над вхідними дверима. Вірянин, виходячи з храму, віддаляючись, так би мовити, від ковчега спасіння, іде у цей світ – «юдоль скорботи» з нагадуванням про те, що нас всіх очікує. Здається, Микола Гоголь, згадуючи про свої дитячі релігійні враження, відзначав, що опис і зображення Страшного Суду надзвичайно глибоко відбилося у його душі і справило значний вплив на характер його релігійності. Такому переживанню цієї Події сприяє й багата художня уява народних авторів цих зображень.

о. Войчех Сурувка OP
Усе почалося з промаху. У вересні я головував на засіданні міжнародної теологічної конференції. То було вже дванадцяте зібрання з числа екуменічних зустрічей, організованих київським Центром св. Климента «Спілкування та діалог культур». Ми говорили про свідчення. Згідно з традицією, один із днів заходу відбувся у домініканському Інституті св. Томи Аквінського.
 
Першим виступив Йоганес Ельдеман із Інституту Й. А. Мьолера. Він окреслив у своєму виступі шерег проблем, пов’язаних із моделями єдності, що пропонуються в екуменічному русі, а також питання віросповідної автентичності та свідчення. Після того як він закінчив свою доповідь, я запросив присутніх ставити питання. Домініканське виховання вимагало виступити sedcontra. Полемічний характер томістського богослов’я завжди видавався мені доповненням його діалогічності. Коли я вже був певен, що мені вдалося побудити слухачів до мислення, – на кафедру піднявся наступний доповідач, бенедиктинець із Шевтоні, о. Михаїл ван Парейс. Темою його виступу був Христос як свідок Отця. І вже з перших слів мене огорнув неспокій. Я відчув себе до смішного маленьким, разом із цим прагненням дискутувати та ставити запитання. Не тільки те, що о. Михаїл казав, але також і те, як саме він це робив, відповідало таємниці, про яку він говорив. Свого часу, здається, кардинал Шенборн сказав, слухаючи лекцію о. Михаїла: «Саме так має говорити католицький абат». Після того як о. Михаїл закінчив свій виступ, я втратив будь-яку охоту ставити питання. Те, що ми почули, не провадило до дискусії. Воно провадило до тиші. Зроджувало прагнення наблизитися до тієї дійсності, про яку розповідав о.Михаїл.

Пошук
Вхід
"Успенские чтения"

banner

banner