Богослужіння Великого посту – дивні. Вони дозволяють нам зосередитися на думці: наскільки зібраними людьми ми є, наскільки відповідальними, наскільки справді відповідально ми можемо ставитися до всього і до всіх. Адже, як ми пам'ятаємо, за одним з визначень, духовність в православному розумінні – це, передусім, відповідальність. Великий піст, якщо ми входимо в нього, маючи, в першу чергу, бажання постувати заради Христа, – це школа відповідальності, школа духовного життя, і по суті – це школа самого життя.

Пости існують в усіх монотеїстичних релігіях світу. Пісні практики можна зустріти серед будь-яких людей, які намагаються зупинитися і подумати: що ж відбувається в житті? Але в православному сенсі піст – це не просто філософський період, коли я, наприклад, нічого не їм або чогось не їм, і от буду собі міркувати: як мені жити далі, що робити, над сенсом життя міркувати, – ні. Згідно з православною традицією, піст – це час не тільки роздумів, а духовного оновлення, зміни себе. Це час, коли віруюча людина повинна, усвідомивши свої недоліки, по-новому розпочати роботу над ними.

Проповідь у М’ясопусну Неділю у храмі Ікони Божої Матері "Пантанаса" на Сирці

 


Прот. Богдан Огульчанський
Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа!
 
Сьогодні, брати і сестри, ми слухаємо дивовижний уривок про Страшний Суд. Дивовижний він зокрема тим, що, з одного боку, про цю подію в богослужбовому Євангелії, яке ми читаємо протягом усього церковного року, розповідається лише один раз – саме у М’ясопусну Неділю. А з іншого боку, описана в Євангелії подія настільки важлива, що Церква закликає нас згадувати її щодня – і під час Літургії, і в ранкових молитвах ми проголошуємо Символ Віри, де є слова про те, що Владика «прийде у славі судити живих і мертвих».
 
В православній, зокрема, в українській традиції, вважається, що подію Страшного Суду людина має переживати образно, символічно. Тому він неодмінно  зображується на стіні напроти вівтаря, над вхідними дверима. Вірянин, виходячи з храму, віддаляючись, так би мовити, від ковчега спасіння, іде у цей світ – «юдоль скорботи» з нагадуванням про те, що нас всіх очікує. Здається, Микола Гоголь, згадуючи про свої дитячі релігійні враження, відзначав, що опис і зображення Страшного Суду надзвичайно глибоко відбилося у його душі і справило значний вплив на характер його релігійності. Такому переживанню цієї Події сприяє й багата художня уява народних авторів цих зображень.

Нелегко говорити про любов до ворогів. Для цього треба мати досвід її переживання, а хто з нас може сказати, що він здійснює в житті цю заповідь Господню: “Любіть ворогів своїх..., творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує” (Мт. 5:44).

 
Вихід за межі Мойсеєвого закону

Уся Проповідь на горі у п’ятому й наступних розділах Євангелії від Матвія протиставляє заповідь Мойсеєвого закону та заповідь нову Ісуса, “нового Мойсея”. Перш ніж говорити про євангельську проповідь, мені хотілось би викликати в пам’яті образ оцих “двох Мойсеїв”. У Євангеліях і Новому Завіті міститься протиставлення стародавнього та нового законів – не конфлікт між ними, а вихід другого за межі першого. Мойсей схиляється перед Господом на Таворі, поступаючись Йому місцем. Як Йоану Хрестителеві, Мойсею слід применшуватися, щоб Ісус міг зростати. Євангеліст Йоан нагадує: “Закон бо через Мойсея був даний, а благодать та правда з’явилися через Ісуса Христа” (Йо. 1:17).

 Усі віруючі в наш час – і ті, які народилися у православ’ї або в будь-якій іншій вірі, і ті, які знайшли віру після певного періоду невірства, активного або пасивного безбожжя, – усі постають перед запитанням і до всіх звертаються із запитаннями, саме життя звертається до всіх із запитаннями. І тому перша тема, яку я хотів би висвітлити і над якою мені хотілось би подумати разом із вами, це тема про запитання: про правомірність запитання, про те, чого вимагає сумлінне запитання, і запитання про сумнів. А це нас повинно підвести до запитання про віру, про її сутність і про те, як можна жити у вірі.

Пошук
Вхід
"Успенские чтения"

banner

banner