о. Войчех Сурувка OP
Усе почалося з промаху. У вересні я головував на засіданні міжнародної теологічної конференції. То було вже дванадцяте зібрання з числа екуменічних зустрічей, організованих київським Центром св. Климента «Спілкування та діалог культур». Ми говорили про свідчення. Згідно з традицією, один із днів заходу відбувся у домініканському Інституті св. Томи Аквінського.
 
Першим виступив Йоганес Ельдеман із Інституту Й. А. Мьолера. Він окреслив у своєму виступі шерег проблем, пов’язаних із моделями єдності, що пропонуються в екуменічному русі, а також питання віросповідної автентичності та свідчення. Після того як він закінчив свою доповідь, я запросив присутніх ставити питання. Домініканське виховання вимагало виступити sedcontra. Полемічний характер томістського богослов’я завжди видавався мені доповненням його діалогічності. Коли я вже був певен, що мені вдалося побудити слухачів до мислення, – на кафедру піднявся наступний доповідач, бенедиктинець із Шевтоні, о. Михаїл ван Парейс. Темою його виступу був Христос як свідок Отця. І вже з перших слів мене огорнув неспокій. Я відчув себе до смішного маленьким, разом із цим прагненням дискутувати та ставити запитання. Не тільки те, що о. Михаїл казав, але також і те, як саме він це робив, відповідало таємниці, про яку він говорив. Свого часу, здається, кардинал Шенборн сказав, слухаючи лекцію о. Михаїла: «Саме так має говорити католицький абат». Після того як о. Михаїл закінчив свій виступ, я втратив будь-яку охоту ставити питання. Те, що ми почули, не провадило до дискусії. Воно провадило до тиші. Зроджувало прагнення наблизитися до тієї дійсності, про яку розповідав о.Михаїл.
КИЇВ ВІДВІДАВ ТВОРЕЦЬ НАЙПОВНІШОГО ЗВОДУ ЖИТІЙ
 
Агіологія, «наука про святість», має справу з житіями святих, її предмет – плотяні скрижалі сердець, що горять любов’ю до Бога. У перших числах листопада 2010 р. Київ відвідав мабуть найбільший сучасний агіограф – укладач шеститомного Синаксаря, що містить у стислій, зручній для повсякденного читання формі, житія всіх святих, шанованих Православною Церквою. Ієромонах Макарій – француз за походженням, випускник Сорбонни, – ось уже близько 40 років подвизається в афонському монастирі Симонопетра. Бесіда з отцем Макарієм почалась у Центрі св. Климента, куди його запросив Костянтин Сігов, і тривала аж до пізньої ночі, а через день отримала продовження в Лаврському храмі на честь ікони «Усіх скорботних Радості», після відслуженої там (спільно з о. Миколою Макаром) Літургії. Питання ставили всі присутні.[1]

Розмова з американським феноменологом, засновником сучасної теоестетики, архімандритом Пантелеймоном Мануссакісом (він же – проф. Джон Мануссакіс) відбулася у видавництві «Дух і літера» під час XII Міжнародної конференції «Успенські читання» за участю деяких її гостей та організаторів.
 
Джон Пантелеймон Мануссакіс: Стривайте, це що, інтерв'ю!? Я думав, ми просто розмовляємо. Коли бачиш увімкнений диктофон, одразу починаєш говорити формально...
 
Дарина Морозова: Цього я від Вас зовсім не вимагаю!
 
Дж. П. М.: Ну, що ж, можете записувати. Тільки це буде НЕ-інтерв'ю.

На запитання читачів відповідає Блаженнійший Володимир, Митрополит Київський, Предстоятель Української Православної Церкви.

? В одній книзі я прочитав, що Ісус Христос насправді не відчував страждань і не помирав, тому що це властивість матерії, а Він був Богом. Книга, мені здається, не зовсім християнська, оскільки в ній проводиться багато аналогій з іншими релігіями.

Ви правильно помітили й оцінили зміст цієї книги – вона справді нехристиянської спрямованості. Питання про Особу Ісуса Христа є найважливішим, тому що з цим пов’язана вся християнська сотеріологія – вчення про спасіння людини.

Згідно з вченням Православної Церкви, Господь Бог нас Ісус Христос – Богочоловік. В Його Особі незбагненним чином поєднані дві природи: досконале Божество і досконала людськість.

Дух Божий, що даний нашій плоті,

не терпить ані смутку, ані замкнутості.

Пастир Герми

 

Коли Дух Божий сходить на людину і обіймає її повнотою свого вияву, то душа її сповнюється неописанною радістю, бо Святий Дух перетворює на радість усе, чого торкається.  Царство Небесне – це спокій і радість у Святому Дусі. Досягніть внутрішнього спокою і тисячі людей довкола вас знайдуть свій порятунок.

Св. Серафим Саровський

 

Пошук
Вхід
"Успенские чтения"

banner

banner