КЛБІ 2015

Дух Божий, що даний нашій плоті,

не терпить ані смутку, ані замкнутості.

Пастир Герми

 

Коли Дух Божий сходить на людину і обіймає її повнотою свого вияву, то душа її сповнюється неописанною радістю, бо Святий Дух перетворює на радість усе, чого торкається.  Царство Небесне – це спокій і радість у Святому Дусі. Досягніть внутрішнього спокою і тисячі людей довкола вас знайдуть свій порятунок.

Св. Серафим Саровський

 

 Що то за таїна в мені

“Воно – мій помічник і мій ворог, мій дорадник і мій суперник, мій захисник і мій кат”, – так Йоан Лествичник (VII ст.), настоятель синайського монастиря підсумував, своє ставлення до свого власного тіла. Між ним і його власним тілом існує щось типу любові-ненависті: “Як я можу полишити його, якщо я прив’язаний до нього назавжди? Як я можу втекти від нього, коли воно зросло разом зі мною?.. Я обіймаю його. І відвертаюся від нього. То що то за таїна в мені?”
Виступ на вечорі пам'яті Сергія Сергійовича Аверинцева. Автор міркує над деякими думками лекції Аверинцева “Присутність Всюдисущого як парадигма християнської культури”.
 
Ця лекція, що була прочитана в Київському Інституті філософії у 2002 році, вперше опублікована у збірнику “Личность и традиция” і тепер, у перекладі українською мовою, публікується у цьому числі журналу.1 В ній великий майстер порівняльної культурології висвітлює безмежну, унікальну парадоксальність догмату Боговтілення: як можливо, що абсолютно потойбічний, понадсущий Бог умістився в утробі Діви Марії? І вже в Старому Завіті – як Всюдисущий міг бути присутнім у Скинії, у Святая святих, у малесенькому просторі між крилами двох херувимів понад кришкою Ковчегу Завіту? (Сергій Сергійович згадує у цьому зв’язку свої почуття під час відвідання київських печер.) Автор підкреслює, що у традиційних християнських текстах (він цитує церковні піснеспіви, Біблію, I кн. Самуїла, VIII розд.), на відміну від Нового часу з його намаганням усунути чи принаймні пом’якшити “гострі кути” християнської Звістки, “парадокс не пом’якшений, парадокс усіляко підкреслений”. Аверинцев звертався до цієї теми не раз, але в київській лекції з’являються дещо нові для його способу мислення риси, нові ремінісценції, які дозволяють нам заглибитися в найцікавіші питання богословської метафізики. 

Нелегко говорити про любов до ворогів. Для цього треба мати досвід її переживання, а хто з нас може сказати, що він здійснює в житті цю заповідь Господню: “Любіть ворогів своїх..., творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує” (Мт. 5:44).

 
Вихід за межі Мойсеєвого закону

Уся Проповідь на горі у п’ятому й наступних розділах Євангелії від Матвія протиставляє заповідь Мойсеєвого закону та заповідь нову Ісуса, “нового Мойсея”. Перш ніж говорити про євангельську проповідь, мені хотілось би викликати в пам’яті образ оцих “двох Мойсеїв”. У Євангеліях і Новому Завіті міститься протиставлення стародавнього та нового законів – не конфлікт між ними, а вихід другого за межі першого. Мойсей схиляється перед Господом на Таворі, поступаючись Йому місцем. Як Йоану Хрестителеві, Мойсею слід применшуватися, щоб Ісус міг зростати. Євангеліст Йоан нагадує: “Закон бо через Мойсея був даний, а благодать та правда з’явилися через Ісуса Христа” (Йо. 1:17).

Пошук
Вхід
"Успенские чтения"

banner

banner