КЛБІ 2015

КИЇВ ВІДВІДАВ ТВОРЕЦЬ НАЙПОВНІШОГО ЗВОДУ ЖИТІЙ
 
Агіологія, «наука про святість», має справу з житіями святих, її предмет – плотяні скрижалі сердець, що горять любов’ю до Бога. У перших числах листопада 2010 р. Київ відвідав мабуть найбільший сучасний агіограф – укладач шеститомного Синаксаря, що містить у стислій, зручній для повсякденного читання формі, житія всіх святих, шанованих Православною Церквою. Ієромонах Макарій – француз за походженням, випускник Сорбонни, – ось уже близько 40 років подвизається в афонському монастирі Симонопетра. Бесіда з отцем Макарієм почалась у Центрі св. Климента, куди його запросив Костянтин Сігов, і тривала аж до пізньої ночі, а через день отримала продовження в Лаврському храмі на честь ікони «Усіх скорботних Радості», після відслуженої там (спільно з о. Миколою Макаром) Літургії. Питання ставили всі присутні.[1]


Фрагмент мозаїки з монастиря Осіос Лукас,
Греція, XI ст.

Я дуже радію можливості побажати вам благословенного Різдва – у вірному дотриманні старої традиції християнства і з невикорінною надією на краще. Передусім на те, що ви досягнете того, що правно вам належить.

«Надія – це не облесливе безумство», – сказав Шіллер [Es ist kein leerer, schmeichelnder Wahn, Erzeugt im Gehirn des Toren]. І різдвяна мудрість підтверджує це, підносячи надію до рангу однієї з трьох богословських чеснот. Необхідна мужність, щоб зберегти вірність різдвяній надії.

Хіба різдвяна надія не така ж маленька, крихка, безпомічна, як немовля в яслах, а Ірод – він такий великий, і його воїни теж не даремно їдять хліб.

Хіба різдвяна надія не така ж маленька, крихка, безпомічна, як солома в яслах? І Ірод, він такий великий, його воїни теж не дарма їдять хліб. Хіба різдвяна надія не така ж крихка, як солома в яслях, і запах, як пахне в хліву? І Немовляті тут не дуже затишно. І шкода, що господар гостинного двору так легко забув про Новонародженого. Але ще гірше, що злий цар дуже добре про Нього пам’ятає. Так ось вона яка, ця неможлива різдвяна надія, єдина, яка ще нікого не обманула.

Розмова з американським феноменологом, засновником сучасної теоестетики, архімандритом Пантелеймоном Мануссакісом (він же – проф. Джон Мануссакіс) відбулася у видавництві «Дух і літера» під час XII Міжнародної конференції «Успенські читання» за участю деяких її гостей та організаторів.
 
Джон Пантелеймон Мануссакіс: Стривайте, це що, інтерв'ю!? Я думав, ми просто розмовляємо. Коли бачиш увімкнений диктофон, одразу починаєш говорити формально...
 
Дарина Морозова: Цього я від Вас зовсім не вимагаю!
 
Дж. П. М.: Ну, що ж, можете записувати. Тільки це буде НЕ-інтерв'ю.

На запитання читачів відповідає Блаженнійший Володимир, Митрополит Київський, Предстоятель Української Православної Церкви.

? В одній книзі я прочитав, що Ісус Христос насправді не відчував страждань і не помирав, тому що це властивість матерії, а Він був Богом. Книга, мені здається, не зовсім християнська, оскільки в ній проводиться багато аналогій з іншими релігіями.

Ви правильно помітили й оцінили зміст цієї книги – вона справді нехристиянської спрямованості. Питання про Особу Ісуса Христа є найважливішим, тому що з цим пов’язана вся християнська сотеріологія – вчення про спасіння людини.

Згідно з вченням Православної Церкви, Господь Бог нас Ісус Христос – Богочоловік. В Його Особі незбагненним чином поєднані дві природи: досконале Божество і досконала людськість.

«Помилуй мене, Боже, помилуй мене». «Звідки почну плакати, душе моя?» Не вперше ми чуємо ці сльози, не вперше приходимо до святого храму і приносимо покаяння з глибини серця. Не вперше ми схиляємося в колінопреклонінні та простягаємо руки до вівтаря. Не вперше ми відвертаємося від минулого, і нам здається, що може початися нове життя, нове буття. Багато разів, здавалось, ми каялися, плакали, молилися – починали нове життя. Здавалося, ми звели рахунки з попереднім та почали нове життя – світле, чисте, не схоже на попереднє. Так було не один раз.  

Пошук
Вхід
"Успенские чтения"

banner

banner