23 та 24 квітня у Києві відбулася визначна подія – дві лекції видатного біблеїста Андрія Десницького на тему «Сучасна біблеїстика як виклик традиційному християнству». Здавалося б, Біблія для християнства є засадничою книгою, тому біблійні студії для християнина – цілком природна справа. Однак традиційне християнство до сучасних наукових досліджень Біблії може ставитися з підозрою, оскільки факти з археології, палеобіології, історії та інших наук нерідко суперечать усталеним інтерпретаціям Святого Письма у конфесіях, які визначаються інституційністю, догматичністю та місійною спрямованістю. Що робити, наприклад, із тим, що до Ноєвого ковчегу фізично не могли потрапити представники всіх видів тварин, які на той час існували на землі? Або з тим, що Апостол Павло – не автор Послання до євреїв? Де в Біблії закінчуються факти і починаються міфологеми, як проводити між ними межу?

Виступ на вечорі пам'яті Сергія Сергійовича Аверинцева. Автор міркує над деякими думками лекції Аверинцева “Присутність Всюдисущого як парадигма християнської культури”.
 
Ця лекція, що була прочитана в Київському Інституті філософії у 2002 році, вперше опублікована у збірнику “Личность и традиция” і тепер, у перекладі українською мовою, публікується у цьому числі журналу.1 В ній великий майстер порівняльної культурології висвітлює безмежну, унікальну парадоксальність догмату Боговтілення: як можливо, що абсолютно потойбічний, понадсущий Бог умістився в утробі Діви Марії? І вже в Старому Завіті – як Всюдисущий міг бути присутнім у Скинії, у Святая святих, у малесенькому просторі між крилами двох херувимів понад кришкою Ковчегу Завіту? (Сергій Сергійович згадує у цьому зв’язку свої почуття під час відвідання київських печер.) Автор підкреслює, що у традиційних християнських текстах (він цитує церковні піснеспіви, Біблію, I кн. Самуїла, VIII розд.), на відміну від Нового часу з його намаганням усунути чи принаймні пом’якшити “гострі кути” християнської Звістки, “парадокс не пом’якшений, парадокс усіляко підкреслений”. Аверинцев звертався до цієї теми не раз, але в київській лекції з’являються дещо нові для його способу мислення риси, нові ремінісценції, які дозволяють нам заглибитися в найцікавіші питання богословської метафізики. 

Нелегко говорити про любов до ворогів. Для цього треба мати досвід її переживання, а хто з нас може сказати, що він здійснює в житті цю заповідь Господню: “Любіть ворогів своїх..., творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує” (Мт. 5:44).

 
Вихід за межі Мойсеєвого закону

Уся Проповідь на горі у п’ятому й наступних розділах Євангелії від Матвія протиставляє заповідь Мойсеєвого закону та заповідь нову Ісуса, “нового Мойсея”. Перш ніж говорити про євангельську проповідь, мені хотілось би викликати в пам’яті образ оцих “двох Мойсеїв”. У Євангеліях і Новому Завіті міститься протиставлення стародавнього та нового законів – не конфлікт між ними, а вихід другого за межі першого. Мойсей схиляється перед Господом на Таворі, поступаючись Йому місцем. Як Йоану Хрестителеві, Мойсею слід применшуватися, щоб Ісус міг зростати. Євангеліст Йоан нагадує: “Закон бо через Мойсея був даний, а благодать та правда з’явилися через Ісуса Христа” (Йо. 1:17).

Пошук
Вхід
"Успенские чтения"

banner

banner