КЛБІ 2015

Репортаж: Дар'я Морозова
Фото: ієромонаха Іова (Саліуліна) та Ігоря Сацика

30.11–1.12.2012 у Чернігові відбувалася міжнародна наукова конференція під такою назвою, організована Чернігівським національним університетом імені Т.Шевченка спільно з Інститутом російської літератури РАН, Кафедрою ЮНЕСКО з компаративних досліджень духовних традицій, специфіки їх культур та міжрелігійного діалогу, Редакцією релігійно-філософського й культурологічного журналу «Віра і Життя». Подія об’єднала інтелектуальні зусилля представників різних конфесій (православні різних юрисдикцій, греко-католики, римо-католики), дослідників із різних країн, включно з такими відомими вченими, як Г. Прохоров, А.-Е. Тахіаос (надіслав доповідь), С. Хоружий (надіслав доповідь).

Нагодою для цієї зустрічі зовсім не випадково став ювілей із дня народження преп. Паїсія Величковського (1722–1794) – великого, хоча й дещо призабутого у нас святого родом із Полтави, вихованця Києво-Могилянської Академії. Йому вдалося, не маючи вчителя і керуючись лише писаннями грецьких Отців, відродити дух давнього чернецтва, що, здавалося, канув у Лету. Українці та великороси, греки й турки, румуни, серби й болгари, євреї та угорці, що зібралися в обителях молдавського Старця, поширили це вчення – і цей смак до подвижництва – чи не по всій східнохристиянській ойкумені. Видана преп. Паїсієм святоотцівська антологія Добротолюб’я (переклад грецької Філокалії) справила настільки потужний вплив на весь кириличний простір, що це явище цілком обґрунтовано порівнюють за масштабом із західним Просвітництвом. Не дивно, що одна з перших конференцій із православної духовності у монастирі Бозе (в Італії), була присвячена безпосередньо преп. Паїсію (1995р.)

Діапазон же теперішньої зустрічі був значно ширшим: тут розглядалась уся філокалічна традиція від її ранньохристиянських витоків до нашого часу. Поза сумнівом, це знакова подія для нашої богословської науки. Але чи можливе наукове обговорення практик священної безмовності? Чи доступне для сучасної гуманітарної науки таємне предстояння Богові святих, про яке майже нічого не знали навіть їхні учні? Як не дивно, історія демонструє повну справедливість євангельської формули: Не може сховатися місто, що стоїть на верховині гори (Мф.5:14). Якщо скласти разом усі уламки давньої фрески, ми побачимо, що найтихіша і найнепомітніше з усіх практик Східної Церкви справила надзвичайний вплив на все життя православних суспільств – від побуту до економіки, від архітектури до науки й від музики до політики.

Про цей вплив свідчили спеціалісти з найрізноманітніших галузей гуманітарного знання, які зібралися на конференції. Археологи (Н. Дніпровський, В. Руденок, Т. Новик, Я. Литвиненко) оповідали про місця подвигу давніх відлюдників – монастирі та печерні комплекси, культурологи й мистецтвознавці (В. Личковах, Д. Співак, М. Каранда, Ю. Зиновьєва та ін.) – про множинні образи ісихазму в конкретних культурних ситуаціях, філологи (архієп. Ігор Ісіченко, Ю. Пелешенко, А. Ісаченко, Св. Шумило, Н. Левченко та ін.) – про пам’ятки християнської містичної літератури, особливо української, філософи (М. Столяр, О. Величко, М. Богун, О. Ноговицин та ін.) – про окремі питання ісихазму та його місце серед інших філософських течій, історики (С. Шумило, Л. Регельсон, прот. Роман Денисюк, О. Хитров, Є. Кабанець, А. Домановський, В. Петрунін та ін.) – про вплив ісихазму на культурні, економічні та політичні стратегії Візантії та Русі. Проте основною сферою впливу чернецької ісихії, звісно, було й залишається церковне Передання, яке обговорювали богослови (А.-Е. Тахіаос, С. Хоружий, В. Жуковський та ін.), патрологи (Г. Прохоров, О. Сирцова, Д. Бірюков, Г. Панков та ін.), агіологи (ієром. Діомид Кузьмин, ієром. Іов Саліулин, В. Шумило та ін.)

Безумовно, оцінка цих явищ та цього впливу не могла бути однозначною. Декотрі учасники сумнівалися, що ісихастське вчення, яке пов’язують з іменем свт. Григорія Палами, справді радикально відрізняється від вчення його опонентів. Інші, визнаючи специфіку ісихазму як течії у православній духовності, відмовляли цій течії у будь-якому культурному впливі (так М. Гайдуков гостро порушив проблему існування ісихастського мистецтва і християнського мистецтва загалом). Треті характеризували вплив ісихазму на середньовічне суспільство (зокрема, на економіку Візантії) як винятково негативний. У численних дебатах звучали переконливі аргументи за і проти подібних підходів. Прикро, що не було можливості послухати всі ці дискусії, що розгорталися водночас на паралельних секціях. Утім, така велика кількість доповідей та їх високий концептуальний рівень – це, мабуть, уже свідчення, що давні традиції чернецької ісихії не втрачають свого значення навіть за галасливої доби постмодерну і досі чимало про що говорять серцям вчених і простих вірян.

Вочевидь, успіху заходу чимало сприяло і прекрасне місце, обране організаторами конференції – давній Чернігів – свого роду місто-монастир, із його п’ятьма храмами домонгольського періоду, дослідженими та недослідженими печерами, благоліпними чернецькими обителями і тихими малолюдними вуличками, захопливу багатогодинну екскурсію якими провела Л. Ясиновська. Це місце, пов’язане із життям преп. Антонія Печерського, преп. Миколи Святоши, преп. Паїсія Величковського та багатьох інших подвижників, а також численних діячів української культури саме по собі нагадує про певні речі, які мимоволі забуваються у бурхливій діяльності наших мегаполісів і які, втім, слід усіма силами оберігати.



 

Пошук
Вхід
"Успенские чтения"

banner

banner