Початок статті читайте ТУТ
Свідки правди
 

Свящ. Олексій Глаголєв
Сталінські репресії винищили та закинули до таборів сотні кращих пастирів Києва, у тому числі духівника київських священиків прот. Михайла Єдлинського (†1937)[19] та його найближчого друга, останнього ректора КДА прот. Олександра Глаголєва († 25.11.1937). Але їхні близькі, друзі, учні не згинули водномить, їхні родини не зникли у 1937 році.
 
Свідком правди, головним свідком глаголівської справи спасіння людей став Олексій Олександрович Глаголєв (02.06.1901–23.01.1972). Він належить до покоління наступних випускників КДА.
 
Олексій Глаголєв брав активну участь у житті спільноти новомученика отця Анатолія Жураковського[20]. Через чотири роки після загибелі отця Олександра Глаголєва у Лук'янівській в'язниці Олексій Глаголєв приймає хрест служіння священика[21].
 
Із першого дня (точніше, ночі) трагедії Бабиного Яру в Києві спасительним ковчегом для багатьох єврейських родин став дім Глаголєвих на Подолі і Варваринська церква[22].
 

Ієрейська грамота о. Олексія Глаголєва, публікується вперше
 

Свящ. Анатолій Жураковський.
Мученицьки загинув у грудні 1937 р.
«Вигнання, важкі роботи, навіть концтабір - згадував отець Олексій невдовзі після війни, - все це не здавалося таким страшним, як насильницька смерть, оскільки «dum spiro, spero» (доки дихаю, сподіваюсь). Доки людина дихає, у ній жевріє надія на звільнення від цієї неволі, на спасіння і свого життя, і життя своїх дітей та близьких. Але йти на розстріл самим, та й ще своїми руками нести або вести туди своїх власних дітей і бачити перед смертю, як їх відірвуть від матері і будуть вбивати на твоїх очах, – ця думка була настільки жахливою, що кожен гнав її пошвидше геть...»[23]. Не надається переказу шлях Глаголєвих (через рівчаки здичавіння і страху, крок за кроком) заради визволення від пекла незнайомих їх до того громадян.
 
Праведниками народів світу проголошено отця Олексія[24], матушку Тетяну Павлівну, їхніх дітей Магдалину Олексіївну та Миколу Олексійовича Глаголєвих. Свідчення з перших рук учасниці тих подій, доньки отця Олексія і Тетяни Павлівни Глаголєвих, - спогади Магдалини Олексіївни розповідають нам сьогодні точний фактичний матеріал, і разом з ним найважливіший елемент даних про справу їхньої родини: живий дух, який підносить його.
 

Зліва направо: о. Олексій Глаголєв, його син
Микола Глаголєв, дружина Тетяна Глаголєва з
молодшою дочкою Марією, старша дочка Марія
Олексіївна Глаголєва-Пальян, у чернецтві
Магдалина.  Березень 1944 р.
Дух істинного свідчення звільняє від протокольно-в'язничної новомови саме поняття «дєло» (цей акцент чекістів увійшов до частотного словника дисидентів, а в останнє десятиріччя його консервують архівісти). Здоровий глузд і просто здорове відчуття нескаліченої мови протистоять механічному повторенню слів, які Магдалина Олексіївна Глаголєва не тільки бере в лапки, але і переносить на зовсім інший етично-історичний контекст. «До закриття Київської Духовної Академії у 1924 р. О.О. Глаголєв був там професором кафедри біблійної археології і давньоєврейської мови. Окрім цього, він знак 18 класичних та європейських мов. І всім своїм життям він спростовував улюблені звинувачення антирелігійників на адресу духовенства: невігластво, дармоїдство, одурманювання народу з корисливою метою і т.д. Машина НКВС поставила завдання знищити цього священика і створила "справу" про нібито його "активну участь в антирадянській фашистській організації церковників"...»[25].
 

Ліворуч: Почесна грамота Олексію та Тетяні Глаголєвим - праведникам світу.
Праворуч: Грамота про присвоєння почесного громадянства держави Ізраїль 
Марії (Магдалині) Олексіївні Пальян-Глаголєвій

Усунення цього набору вбивчих «літер» (конденсат атмосфери патологічної підозріливості тієї епохи) повертає можливість побачити обличчя людини, що виразно відбилося в пам'яті його онучки і хрещениці. Вона турботливо усуває й іншу крайність: недоречне вихваляння глаголівського подвигу за мірками тієї логіки, для якої «без будь-яких елементів марнославства» неможливо уявити велич історичної справи. Але в цьому і є таємниця його правди: «Для нього характерні смирення і простота. Не та sancta simplicitas, про яку кажуть стосовно дитини або простеця, котрі багато чого не розуміють. А простота від мудрості. Мудрість та гранична незлобивість – любов до людей»[26].
 
«Граничну незлобивість» як нове визначення правди – Божої та людської – було явлено в тім столітті, коли, здавалося, озлоблення та лихопомність були максимально збуджені. Від нас ці події вимагають тієї особливої якості, ім'я якої не вдалося стерти: незлопомність. Її суть виходить далеко за межі психології. Зміна розуму («метаноя»), передбачена незлопомністю, – глибше, аніж персональна незлопомність. По суті, йдеться про зміну основних навичків ставлення до світу, до Бога, до людей, до минулого і теперішнього.
 

Пам’ятна дошка о. Олександра Глаголєву, викладачу і ректору Києвської Духовної Академії, 
і о. Олексію Глаголєву, праведнику світу, на стіні корпусу Києво-Могилянської Академії,
де раніше містилися квартири викладачів КДА

«Ніхто»? «Жодна людина»?
 
Насущні проблеми нас привчають оцінювати згідно із соціологічними опитуваннями «електорату». З поняттям «маса» грають в пас ті, хто ставлять себе поза або над нею. У вироках нашому безталанному минулому не лише журналісти, але й вчені без особливих обмовок вживають слова «всі» або «ніхто». Такі «тотальні рефлекси» (чи варто називати їх судженнями?) в суперечках про тоталітарний спадок, на жаль, часто навіть не ставляться свідомістю під питання. Минають роки і десятиліття, але так важко вирватися з кола огульних вироків, широких узагальнень, безумовних вердиктів. Всевідання на варті викривальництва перетворилося на таку розмінну монету, що ніби й немає сенсу перевіряти – чи вона не фальшива?
 

Марія Олексіївна Глаголєва-
Пальян, у чернецтві Магдалина,
за професією лікар-педіатр
Зваженість кожного слова і неупереджена точність суджень у глаголівських спогадах являє собою певну максиму. У її світлі багато звичних елементів словника доведеться переглянути. Чи можливо, прочитавши таке, не відмовитися від мовних жестів, що узурпують божественне всевідання: «вони всі як один», «всі до одного», «ніхто», «жодна людина» і т.п.? Кидаючи камінь подібних суджень, я не можу не брати участь у змові замовчування (зумисно або мимовільно, але віднині з усвідомленням справи) вчинків і життя цих свідків.
 
Відповідальність і свобода у теперішньому, як не дивно, залежать від глибини нашого подиву під час зустрічі з такими воістину дивовижними людьми: нитка живого передання – з уст в уста – так і не вдалося розірвати? Тоталітарні машини, що калічили Київ зі сходу та заходу, - так і не змогли зрубати тисячолітнє коріння лози єрусалимської, яке прийнялося тут?[27]
 
Око керівництва недодивилося (а наші схеми «тоталітарної людини» і досі викреслюють) таку дивну особистість, яка примудрилася не поповнити лави ані жовтенят, ані піонерів, ані комсомольців, ані звісно ж партії, і при цьому після війни пропрацювати третину століття лікарем, колегою доктора Живаго. Типізувати або узагальнювати тут, знову-таки, не варто. Невигадана справжність духовного життя людини «постпастернаківського» покоління сьогодні пропонує більше питань, аніж відповідей. І перше питання не у біографічних перепетіях автора відкритих перед нами свідчень, а в грубості наших соціо-історичних методів для їхнього тлумачення. Градація грубості, милістю небес, не безмежна.
 
Без свідків?
 

Отець Олексій Глаголєв
на даху Покровської церкви в Києві
Як бути з даними, що кидають виклик нашим теоріям? Розум не знаходить їм місця у наших схемах; але відчуттю вже явлено могутність незнищенної реальності, переможниці пекельних кіл знищення і в теорії, і на практиці[28]. Суть справи не сховали ані у підвалах, ані під сукном: «Мій батько пояснював, що великомученики серед інших християнських мучеників називаються так тому, що їх не тільки багато мучили, але, помираючи у колізеях, на площах, вони впливали своїм прикладом на інших і ті, у свою чергу, приймали мученицьку смерть. У наших мучеників не було свідків. Вони були віч-на-віч зі своїми мучителями. Тому про них потрібно говорити не заради них, а заради живих, спонукаючи їх на добро»[29].
 
Тоталітарну ідею згвалтувати історію «без свідків» було відкинуто категоричною відважністю свідчень тих, хто «був там», бачив і дає бачити все, що відбувалося, іншим. «Бачите» – вирішальний жест і рефрен у пронизливих рядках 40-х років про Бабин Яр у Ольги Анстей, духовної доньки о. Олексія Глаголєва:
 
«…Видите этих старух в платках,
Старцев, как Авраам величавых,
И вифлеемских младенцев курчавых,
У матерей на руках?
Я не найду для этого слов.
Видите – вот на дороге посуда,
Продранный талес, обрывки Талмуда,
Клочья размытых дождем паспортов…»[30].
 
Про те, наскільки важким (але й невідбутнім) є це свідчення служіння згідно із природою речей, життя промовляє краще за слова і разом з ними[31].
 
Глаголівська купина допомагає нам краще розріняти основні історичні риси нашої невиразної епохи, закляклої в анонімній «тіні». Окреслімо три напрями, варті подальшого детального вивчення і осмислення:

Отець Олексій Глаголєв
в Пущі-Водиці, 1970 р.
  • - Злочинні режими отримали свої справжні імена у світлі свідчень про Освенцим та ГУЛАГ.
  • - Світло свідчень не лише табуювало практику тоталітаризму, але й спростувало основну закладину його ідеології: все дозволено «без свідків», без Іншого.
  • - Світлом свідчень поки висвітлено тільки верхівку айсберга тотальних ідеологій останніх століть; але з ними приховано зв'язані безліч наших звичних схем, понять, навичок мислення, що за інерцією вилучають свідковий вимір думки про трагічний злам епох[32].
Спираючись на біблійне оповідання про першосвідка правди – Авраама – у ХІХ столітті К'єркегор кинув виклик всеохопно-енциклопедичному теоретизуванню гегелівського типу. У тлумаченні справи «лицаря віри» народилася екзистенційна філософія, що змінила горизонт думки ХХ століття. Після спокуси оманами глобальних ідеологій, думка ХХІ століття гостро потребує відновлення контакту із неухильно-конкретною реальністю[33]. У найближчих історичних подіях ми покликані почути вже нічим не приглушену розмову Єрусалима і Афін, Синаю і Фавору. В якості опертя у такій справі сьогодні може прислужитися міць глаголівських діянь[34].
 
Фрагментація завітів і «повне християнство
 

Священномученик Климент Римський,
мозаїка Софії Київської
Про Десять заповідей (їх грецька назва «декалог» ближче перекладає назву на івриті, що означає буквально: «десять слів», Десятислів'я) рідко почуєш у середніх та вищих школах початку ХІХ століття. О. Олександр Глаголєв про них писав: «влада та дія цих "десяти слів" не тільки охоплює увесь час Старого Завіту, але зберігає усю силу і в Новому Завіті на всі віки його продовження. Чи ці заповіді Синайського Закону не лежать в основі всієї європейської християнської цивілізації та культури права? Чи не ними тримається будь-яке суспільне впорядкування?»[35]»
 
Звідси о. Олександр робив висновок про зміну освітнього підходу:
 
«Вивчення Закону Божого в наших школах повинно здійснюватися таким чином, щоб усюди виступав органічний зв'язок обидвох Завітів і щоб ідеєю спасіння людей висвітлювалися всі окремі оповідання старозавітної та новозавітної історії. Цього, на превеликий жаль, досі не спостерігається ані в нижчих, ані в середніх школах. Діти вчать окремі уривки історії у формі оповідань, наприклад про Ноя, про Авраама, про Давида та ін., а який стосунок ці оповідання мають до історії християнства, вони не уявляють. Разом із тим потрібно мати такий підручник Закону Божого, який би охоплював і роз'яснював, так би мовити, - повне християнство, тобто старозавітне і новозавітне, а також тісний взаємний зв'язок між ними»[36].
 
Споглядання неопалимої купини у о. О. Глаголєва глибоко співзвучне словам його сучасника преп. Силуана Афонського: «О, мій немічний душе. Він гасне, як мала свічка від слабкого вітру; а Дух Святий горів палко, як кущ тернини, і не боявся вітру. Хто дасть мені палкість таку, аби не знав я спокою ні в день, ні в ночі від любові Божої?»
 
Багато змінилося вітрів та пошестей після пам'ятного святкування 1000-ліття Хрещення Русі (1988) та скасування державного атеїзму на 1/6 землі. Мільйони свічок загорялися в ці роки, вихоплюючи із темряви нові обличчя. Небагато «малих свічок» горіли вірним і тихим полум'ям, а інші «гасли від слабкого вітру», від марнот, неуважності, забудькуватості.
 
Ліворуч – Марія Олексіївна Глаголєва, молодша дочка о. Олексія Глаголєва, з Костянтином Сіговим; праворуч – Зінаїда Глаголєва на презентації книги проповідей свящ. Анатолія Жураковського (відео)
 
Гості здалеку заходили до наших храмів після перебудови і дивувалися тому, як мало в них пам'яті про вогненну віру тих, хто у часи гонінь на віру зберіг таємниче світло вірності. Чому цим світлом не світяться обличчя вдячних наступників загиблих сповідників та новомучеників? Чому пам'ять про найближчих до нас святих не одмінила мову, не обновила спочатку духовну освіту, а поволі і світську? Де серед нас сьогодні простують живі наступники мандрівників до Емаусу, котрі запитують себе: «чи не палало нам серце...» (Лк. 24:32)? Спаситель у ХХ столітті, як і в часи євангельські, знову настільки видимо приніс вогонь на землю в постатях Своїх свідків. І в них – заклик до того, щоб цей вогонь знову розгорявся. Але пригадаймо, що мандрівники до Емаусу відчули тілесно нематеріальний вогонь вогнища: вони доторкнулися до реального тлумачення книги Мойсея «про того, хто був біля Купини...»
 
Дар тлумачення - цей ромаїтий дар сьогодні потрібен і тим, хто вперше відкриває Євангеліє та Псалми, і тим, хто прагне читати їх на мовах оригіналу та опанувати сучасні відкриття біблійної науки. Тлумачення основних вчинків, слів та подій євангельської історії вихоплює із темряви ту суть, заради якої не боялися ні смерті, ні життя, ні мороку лихоліття ті, хто нині продовжує цю історію.
 
Сповідники ХХ століття багатьма смисловими зв'язками міцно з'єднані з біблійними подвижниками віри і християнами перших віків, із традицією та її майбутнім. Виявлення та осмислення цих зв'язків –  покликання нашої епохи. Значення цієї праці подібне до виявлення зв'язків і відповідностей Старого і Нового Завітів, розкриттю єдності боголюдської історії попри війни, полони, катастрофи і розриви традицій.
 
Кожен, хто працює і бере участь сьогодні у цій праці, мусить чинити спротив «вітру» різниці ідентичностей, роз'єднаності людей, фрагментації завітів, викривленим та утятим проекціям шуканої повноти правди.
 
Глаголівська перспектива відкрита, незважаючи на різноманітні обставини, що схиляють нас до розчарування та зневіри.
 
Життя родини Глаголєвих - найближча історична запорука «світла з тернини», зверненого до кожного і сьогодні: «Тоді це сталося з Мойсеєм, а тепер відбувається з кожним, хто, як і він, звільнився від земної оболонки і споглянув на світло із тернини...»[37].
 

Мойсей перед Неопалимою Купиною. Базиліка Сан Вітале в Равені, VI ст.
 
 
 
Листопад, 2002 р.
(правки – листопад 2012)
 
Переклала українською Юлія Морозюк
 


[19] Див. книгу свящ. Михаила Едлинского и свящ. Георгия Едлинского «Любящее Господа сердце. Труды. Проповеди. Воспоминания» – К.: Дух і літера, Свято-Макариевская Церковь, 2004. – 472 с.
[20] Див. книгу свящ. Анатолия Жураковского «Мы спасемся Его жизнью. Проповеди 1921–1930 гг. Статьи» – К.: Дух і літера, 2012. – 384 с.
[21] Рукоположення здійснено 20 листопада 1941 р. у м. Крем'янці Волинської єпархії архиєпископом Волинським і Житомирським Олексієм, блюстителем Київської митрополії.
[22] Див. В. Гроссман, И. Эренбург, «Черная книга», глава «Священник Глаголев», Вильнюс, 1993, с. 372–377.
[23] Свящ. Алексей Глаголев. За други своя // Священник Александр Глаголев, «Купина неопалимая», с. 187.
[24] Про пам'ятну дошку до сторіччя з дня народження О.О. Глаголєва (1901 р.) за ініціативи видавництва «Дух і літера» встановлено 30 січня 2002 р. при вході до будинку, де народився Олексій Олександрович Глаголєв, (адреса будинку: вул. Волоська 8/5, 5-й корпус Національного Університету Києво-Могилянської Академії). Див. «Відкриття пам’ятної дошки прот. Олександру та прот. Олексію Глаголєвим» – Дух і літера, № 9-10,  с. 215-228.
[25] Магдалина Глаголева-Пальян. Воспоминания об Александре Александровиче Глаголеве // Вестник РХД № 181, Париж – Нью-Йорк – Москва, 2000, с. 72; опубликовано также в книге «Купина неопалимая», с. 261.
[26] Там само, с. 260-261.
[27] Після вигнання із Києва у часи Другої світової війни по-псаломськи пише у вірші «На реках Вавилонских» Ольга Анстей:
«Что слова, когда нам запрещен
Наш зеленый у Днепра святого
Многохолмный наш Сион…»
[28] Див. розділ «Протоиерей Александр Глаголев», що відкриває книгу «Записки священника Сергия  Сидорова», М., 1999, с. 7–15.
[29] Магдалина Глаголева-Пальян. Воспоминания об Александре Александровиче Глаголеве // Вестник РХД № 181, Париж – Нью-Йорк – Москва, 2000, с. 76; «Купина неопалимая», с. 261.
[30] Ольга Анстей, Собрание стихотворений, Киев, Радуга, 2000 г.
[31] Див. про це в “Стихе об уверении Фомы”у С. С. Аверинцева: «Что я видел, то видел, / и что осязал, то знаю: / копье проходит до сердца / и отверзает его навеки.../ блаженны свидетели правды, / но меня Ты должен приготовить». – Стихи Духовные, Киев, 2001, с.101.
[32] Наші розрахунки із тоталітарним спадком ще потребують радикальної трансформації, подібної тій, яку здійснило у вищій математиці відкриття «нескінченно малих величин".
[33] Див. К. Б. Сигов, Проблема разрыва между онтологией и этикой в современных учениях о человеке // Альфа и Омега № 32, 2002, с. 204–219.
[34] Див.: Священник Александр Глаголев, «Купина неопалимая», Киев, 2002, 218-277 сс.
[35] Там само. – с. 178.
[36] Свящ. А. Глаголев. Ветхий Завет и его непреходящее значение в христианской Церкви // Свящ. А. Глаголев. Купина Неопалимая. – К., Дух и литера, 2002. – С. 185.
[37] Святитель Григорий Нисский. О жизни Моисея Законодателя. –  С. 35.
 
 
 
 

 

Причіплений файлРозмір
завантажити як doc115 КБ
завантажити як pdf253.61 КБ

Пошук
Вхід
"Успенские чтения"

banner

banner