О. Олександр Глаголєв
з онуком Миколою
«Тільки тоді страждання християнина будуть подібними до страждань Христа і спасительними для страждальця, коли він серед страждань збереже і правдиву віру, і непохитну любов до Отця Небесного, Котрий напучує через лиха, а також братську любов до ближніх, враховуючи і ворогів своїх»
свящ. Олександр Глаголєв
 
 
«Скинь взуття з твоїх ніг...»
 
Розпочати навіть коротке слово про дивовижне свідчення священика Олександра Глаголєва неможливо без пригадування першого правила, першої умови для такого кроку: «Скинь взуття з твоїх ніг: місце бо, що на ньому стоїш – земля свята» (Вих. 3:5).
 
У наші дні оксфордський патролог, митрополит Калліст (Уер) нагадує про актуальність святоотцівського тлумачення цього наказу, даного Мойсею. Взуття, оскільки воно зроблене зі шкіри вбитих тварин, – річ мертва, інертна, груба; на думку свт. Григорія Ниського вона символізує важкість, втому та смертність, що заволоділи природою людини в результаті гріхопадіння. Тому «Скинь взуття з твоїх ніг»,  – пише вл. Калліст, – може означати: скинь із себе мертвущий вантаж щоденності та буденності; звільнись від мертвоти банального та механічно завченого; прокинься, відкрий очі, очисти шляхи сприйняття, дивись і бач»[1].
 

Мойсей перед Неопалимою Купиною.
Ікона з монастиря св. Катерини
на Синаї. Візантія, XIII ст.
Удвічі важче нам скинути мертвущу рутину байдужості після «промивання мізків» протягом ХХ століття. Падіння, посилене всією технологічною могутністю людства, нібито відкинуло нас за межу сприйнятливості, відгородило від речей, вартих подиву. Хіба може кущ тернини горіти – і не прогорати?
 
Армія пропагандистів «хімічно доводила» нам неприпустимість у природі таких відхилень («ніде» і «ніколи»). Про неможливість чого-небудь палаючого та неопалимого у земному світі звітували супутники та космонавти. Загальне огрубіння людських п'яти чуттів посилював жорсткий скафандр світоглядної цензури. Звільнення від цього ідеологічного панцира дає нам шанс зняти наше звичне «взуття" – мертву шкіру байдужості. Прокинутися, як від оклику на ім'я, вікрити очі та ясно відчути: "місце бо, що на ньому стоїш - земля свята».
 
Київську землю, край перших страстотерпців Київської Русі - святих Бориса та Гліба, не вдалося вкінець позбавити тисячолітньої історичної пам'яті. Глибоким свідченням про невитравне - про те, що жодному насильству виявилося не під силу «стерти з лиця землі» - став шлях батька та сина Глаголєвих, новомученика о. Олександра (†1937) та праведника о. Олексія (†1972).
 
Дух і діло київської школи
 

Святитель Петро Могила
На початку ХХ століття Київська Духовна Академія публікувала багато робіт, присвячених осмисленню її шляху напередодні 300-літньої річниці заснування першої духовної школи східних слов'ян (1615 р.). Історики працювали над описом багатого спадку академії, заснованої святителем Петром Могилою. Богослови прагнули виявити неминущу основу спротиву "Київських Афін" мінливим віянням та суворим випробуванням, котрі на них валилися.
 
О.О. Глаголєв з особливою глибиною запитував: «Що у житті та діяльності нашої Церкви переживає будь-який час? Що, маючи властивості неминущого, творить основу та головну умову життєздатності нашої школи у минулому, теперішньому та майбутньому?»[2]. Питання про теперішнє та майбутнє школи стояло гостро. Під тиском наближення революції невідкладним ставало обговорення давно наспілих реформ. У цій ситуації було особливо важливо визначити орієнтир, критерій, «дух», згідно з фінальним глаголєвським формулюванням питання: «який дух стосунків вирізняв і повинен завжди вирізняти діло і діячів нашої школи, аби всезнищуючий час не зруйнував цього діла?..»[3]
 
Перед лицем знищення постає питання про суть традиції, відкидаючи поверхові рецепти, продиктовані злобою дня. Проблему трансформації освіти в ті часи, як і в наші, звикли розглядати у державно-корпоративній площині. Практичний підхід до справи здавався цілком визначеним циркулярами чиновників. Горизонт був окреслений «логікою міністерств» імперії. Глаголєв розсуває цей горизонт. Що не зникне навіть за тією межею,  коли «мови замовкнуть і знання скасується». Відповідь на питання про минуще і неминуще він пропонує шукати коло самих витоків християнської вісті: «Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують,  замовкнуть, хоч існує знання, та скасується. Бо ми знаємо частинно, і пророкуємо частинно; коли ж досконале настане, тоді зупиниться те, що частинне» (1 Кор. 13:8-10). Глаголєв виносить в епіграф ці дивовижні слова із послання апостола Павла: «Ніколи любов не перестає»; в них - лейтмотив його думки про долю духовної школи.
 
Характерною є рішучість, з якою Глаголєв вимірює цю долю есхатологічною та апостольською мірою: «Застосуймо це апостольське мірило земної досконалості християнської до життя та діяльності нашої школи у первопочаткову добу її існування та в подальші часи. Відкриймо першу сторінку трьохвікової історії нашої духовної матері. Що було початком її?» Глаголєв запропонував історично достовірну і точну формулу: «Братство - єдність та спілкування любові»[4]. (У дужках зазначимо, що історичний контекст ХVIII ст. був не повністю врахований Г. Флоровським, який у «Шляхах російського богослів'я» (1937 р.!) поспішно кинув фразу про «західний полон»).
 

Київська Духовна Академія і Києво-Братський монастир, XIX ст.
 
Зазначимо місце і день виголошення промови Глаголєвим: Києво-Братський монастир 31 грудня 1902 р., у день помину Київською Академією її засновників, які навчали і навчалися в ній, що за традицією звершувався у день спочинку Петра Могили (†31.12.1645). Про плідність такого розуміння суті Братської школи та її неминущої актуальності буде пізніше нагадувати В. Зеньківський (1881 - 1962) під час активної участі у становленні Руху християнських студентів та Св.-Сергіївського Богословського Інституту в Парижі. А напередодні свого трьохсотліття Київська Братська школа переживала справжній розквіт. В ній викладали П. Кудрявцев, В. Екземплярський, М. Скабалланович, о. Д. Богдашевський, Ф.І.Тітов, о. М. Єдлинський,   М. Єпіфанович, А. Булгаков та багато інших видатних православних вчених. Вони засвідчили свою позицію, коли у 1905 році під час перших вільних виборів ректора КДА вибрали прот. Олександра Глаголєва.
 

Заліковий аркуш Київської
Православної Богословської Академії
Георгія Єдлінського. Фото: вгорі –
свящ. Михайло Єдлінський (1859–
1937), внизу – його син свящ. Георгій
Єдлінський (1902–1988), однокласник
о. Олексія Глаголєва
Незабаром кваплива та несправедлива ревізія переглянула автономне рішення вченої ради Киїської Духовної Академії. Але професор та протоієрей О.О. Глаголєв залишиться духовним отцем багатьох викладачів КДА та лідером її творчих ініціатив.
 
Після закриття КДА більшовиками школа продовжить своє існування у формі Київських академічних курсів. На залікових книжках студентів - аж до закриття школи у 1924 р. – читаємо підпис ректора: прот. О.О. Глаголєв. Домашні семінари та консультації продовжаться і пізніше.
 
Свідчення про місії духовної школи отець Олександр продовжить після першого арешту в 1931 році та скріпить його мученицьким подвигом у 1937 році. Після 18 допитів і тортур в Лук'янівській в'язниці земний шлях отця Олександра урветься в ніч з 24 на 25 листопада. 

Сім'я та плід
 
Олександр Олександрович Глаголєв народився у 1872 році в Тульській губернії у родині священика. Після закінчення Тульської Духовної семінарії вступив у 1894 році до Київської Духовної Академії. Тут у 1898 році отримав ступінь кандидата богослів'я та право на здобуття ступеня магістра богослів'я без нових усних випробувань. Про свого Вчителя, видатного проф.-біблеїста КДА Олесницького його вдячний і достойний учень сказав:
 

Вгорі: о. Олександр Глаголєв;
внизу – його син о. Олексій Глаголєв
«Як академічний викладач А.О. Олесницький відрізнявся надзвичайним даром передавати свої багаті знання своїм слухачам та дивовижним терпінням у цій справі. Як людина, він володів істинною шляхетністю духу, чесністю у вищому сенсі слова, смиренням, доброзичливістю до всіх, простотою у поводженні»[5].
 
У 1900 році О.О. Глаголєв захистив у КДА магістерську дисертацію «Старозавітне Біблійне вчення про Ангелів» – видатну працю, що привернула увагу до талановитого біблеїста. О.О. Глаголєв стає членом Комісії з наукового видання слов'янської Біблії, бере участь у виданні Православної Богословської енциклопедії. На запрошення О.П. Лопухіна пише для «Тлумачної Біблії» коментарі на 3 і 4 книги Царств, книги Товита, Приповістей, Пісні Пісень, пророків Наума, Авакума, Софонії, Аггея і на Соборні Послання[6].
 
Поміж рядків глаголівського службового формуляру та бібліографії прочитується лейтмотив його вчених занять: «...та в Законі Господнім його насолода, і про Закон Його вдень та вночі він роздумує!» (Пс. 1:2)
 

О. Олександр Глаголєв з родиною
Роздуми про біблійний закон: в таких роздумах услід за першим псалмом Псалтирі Глаголєв бачив подолання хибної альтернативи: або «сліпий послух» закону, або засліплене поривання до беззаконня. Революція прагнула стерти зі скрижалів людства усі «старі» закони. На зміну попереднім формам права марксисти кликали залізні «закони історії». Радикали і консерватори у ці каламутні часи залишають забутий шлях до волі – волі відкрити невідомий  для розуму та серця простір «у законі Господнім», законі любові. Але саме цей закон і шлях Глаголєв називає царським, викриваючи різноманітні «викривлення царственного закону любові»[7].
 
Закон гостинності, на думку Глаголєва, виявляє розмаїття конкретних форм біблійної премудрості. Діяльна, турботлива гостинність Марфи та зосереджена увага Марії до слова гостя уособлюють два типи єдиного служіння. Тенденція протиставляти їх одне одному загрожує поляризацією зовнішнього і внутрішнього, практики і теорії, духа і літери, слова і діла. Глаголєв стверджує, що вони по суті, «як сім'я та плід», зв'язані: «Внутрішнє та зовнішнє служіння наше Богові повинні так тісно та нерозривно сполучатися між собою, як зв'язані причина із дією, як сім'я та плід. Так, у євангельському вченні, тлумаченому св. Церквою, розв'язується питання, яке часом виникає у християнському суспільстві, про порівняльну перевагу споглядального подвижництва у Христі над діяльним та навпаки»[8].
 

Святитель Димитрій Ростовський
Місію духовного просвітництва було явлено видатними випускникам київської школи – святителями Димитрієм Ростовським, Феодосієм Чернігівським, Інокентієм Іркутським. Услід за прославленими іменами академії Глаголєв згадує й інших побратимів: «скільки незнаних світові, але знаних Серцевидцю Богові, трудівників у різноманітних служіннях дала наша школа нашій ширококраїй батьківщині, – таких діячів і трудівників, у житті та діяльності яких справджувався і втілювався божествений закон любові?»[9]
 
Труднощі в осмисленні досвіду подвижників та праведників ХХ століття пов'язані не тільки із фактичною обмеженістю наших знань, зі зникненням багатьох документів, джерел та свідчень. Архівні втрати, знахідки та перетворення даних у історичну оповідь по суті пов'язані з іншою складністю. У шляхах свідків «закону любові» неминуче виходить з-під нашого погляду дещо неозначене словом і до нині «дивне». Глаголєв вказав на цю складність, навівши слова св. Іоанна Золотоустого: «Знаю, що багатьом сказане (про любов) видасться дивним; причина - те, що я кажу про предмет, який нині мешкає на небі. Так, ніби я б розповідав про якусь рослину, що родиться в Індії і про яку ніхто дослідно не знає, тож я не міг би цілковито пояснити її словом, хоч би й багато говорив про неї; так і тепер, скільки б я не розповідав намарно, бо деякі не зрозуміють сказаного. Оскільки на небі, як я сказав, насаджено цю рослину. Але якщо ми захочемо, вона може бути насаджена і в нас. Саме тому нам і заповідано промовляти до Отця Небесного: "нехай буде воля твоя, як на небі, так і на землі" (Мф. 6:10)»[10]
 
Вкоріненою у землі «небесною рослиною» стала для людства охоплена полум'ям тернина, яку Мойсей зустрів на схилах Синаю. Невідворотна «дивність» неопалимого куща проливає світло і на скрижалі закону любові, звіреного Мойсею. Закон, сповнений любові, і кущ, що квітне вогнем: обидві події містять у собі парадоксальність біблійної вісті. Ця парадоксальність порушує звичні для нас схеми мислення «епохи інформації». Ані інформацією, ані концептом закон любові не є. Свідомості тут ніби немає, за що вхопитися: віття закону охоплене вогнем.
 

Священномученик
Володимир Богоявленський
Свідки вогненної любові прикладом свого життя висувають граничні вимоги, перед якими немічні наші слова і наші школи. Але Глаголєв застерігає нас від квапливих висновків із цього протиріччя. Ті, про кого він говорив (і чиї ряди він поповнив) відкрили особливу школу: «як Церква становить єдність істини, любові і благодаті, так і душу братської школи складають ці животворчі стихії»[11]. Після сімдесятирічної розрухи такий образ школи багатьом здасться утопією. Проте Глаголєв підкреслює історичний та есхатологічний зв'язок школи із церквою: «Відвічний зв'язок братської школи із церквою передав братським єдності, любові та істині вище освячення і благодатну силу, зробивши школу дотичною до тієї непереборності, нездоланності супротивними силами, яка заповідана й дарована Господом Ісусом Христом Його Церкві»[12].
 
День пам'яті апостола любові євангеліста Іоанна Богослова за традицією особливо відзначався у Київській духовній школі. Продовжуючи Іоаннову традицію, Глаголєв згадував слово свт. Димитрія Ростовського: «кожен, хто любить ворога свого, є чудотворцем». 

«Полум'я можна було стерпіти»
 

Ікона "Купина Неопалима"
Напередодні Першої світової війни о. О. Глаголєв публікує чудову працю «Купина неопалима. Нарис біблійно-екзегетичний та церковно-археологічний»[13]. У ній розкрито багатовимірне бачення тієї Зустрічі, котра упередила повірення людству десяти заповідей і Закону: подія «першого Богоявлення Мойсею, під час якого відбулося прикликання його до пророкування й було відкрито йому велике та священне ім'я - Єгова (Вих. 3:10-14)». Глаголєв цитує Мідраш: «Чому Бог показав Мойсею таке видіння? Тому що Мойсей саме думав і говорив у серці своєму: "Мабуть, єгиптяни винищать євреїв"; ось тому Бог показав йому палаючий, але неопалимий кущ»[14].
 
Покликаючись на давнє тлумачення, сучасний біблеїст вказує на подвійне значення вогню у цьому «великому видінні»: з одного боку, його нищівна дія, що символізує гнів Єгови (пор. Втор. 4:24); а з іншого – очисна та перетворювальна дія вогню випробувань і страждань (пор. Бут. 15:17; Откр. 3:18), які Бог посилає окремим людям, цілим спілнотам, усьому людству, прикликаним до вищої діяльності.
 
Гнаний біблійний «залишок» людства, як писав о. Олександр, «народ, палимий у "печі залізній" (Втор. 4:20) єгипетського рабства, здавалося, наближався до остаточної загибелі, вогонь мук охопив його з усіх боків, та повністю знищити євреїв він все-таки не міг»[15]. Давні християнські тлумачі розкривають подвійну суть події. Блаженний Феодорит до вже згаданих двох прообразно співвіднесених пар (кущ / вогонь, Ізраїль / Єгипет) додає третю: «Проголошується Божа сила і Боже чоловіколюбство, тому що незгасний вогонь не нищив сухого куща. Однак, гадаю, зображалося цим і інше, а саме, що Ізраїль, на якого чигають єгиптяни, не буде винищений, але переможе ворогів, а також те, що Єдинородний, ставши людиною і вселившись до дівочого лона, збереже дівство недоторканним»[16].
 
Свящ. О. Глаголєв особливу увагу приділяє тому напряму тлумачення, яке розвивав св. Кирил Олександрійський. Яким є прообразний сенс дива, коли «полум'я можна було стерпіти»? На це питання св. Кирил відповідає: «Метою пещення було таїнство Христове, прозоро вказане у видінні. Адже купина є чагарниковою рослиною, безплідною та маловідмінною від тернини. І велике полум'я охопило її. В образі вогню явився святий Ангел. І полум'я вельми високо здіймалося, та нітрохи не шкодило купині, в якій явилося. Випадок був воістину надзвичайним і вище усілякого розуму. Вогонь охоплює терня і тільки зігріває його тихим доторком своїм, ніби забуваючи свою природну силу і абсолютно спокійно огортає те, що міг би винищити. Тому Божественний Мойсей і був вражений видінням. Який сенс цього видіння? Вогню Священне Писання уподібнює Божественну сутність через те, що вона всесильна і легко може все подолати; а деревам і траві польовій уподібнює людину, що вийшла із землі...»[17].
 

Мойсей перед Неопалимою Купиною.
Візантійська мозаїка з монастиря
св. Катерини на Синаї, VI в.
Неопалима купина - не тільки високий предмет для споглядання, а й орієнтир шляху, що формує спосіб життя, praxis. «Мудрість християнина, - підкреслює о. О. Глаголев, – виражається найперше у виконанні волі та заповідей Божих: вона є втіленням та виповненням Христового вчення у житті Його послідовників, відповідність християнської поведінки християнському сповіданню»[18]. Усім своїм життям київський пастир свідчив про вирішальне значення слів Спасителя, завершальних у Нагорній бесіді: «Отож, кожен, хто слухає цих Моїх слів і виконує їх, подібний до чоловіка розумного, що свій дім збудував на камені» (Мт. 7:24).

«Служіння виправдання»
 
Виправдання безвинно засудженої людини (наприклад, на прізвище Дрейфус чи Бейліс) як історично значуща, світова подія - таким є новий горизонт людяності, «просвіток» на порозі ХХ століття...
 
У відкриття цього горизонту вніс свою лепту професор-гебраїст Київської Духовної Академії священик Олександр Глаголєв, свідок захисту Менделя Бейліса. Визволення від наклепу ні в чому не винного громадянина, київського єврея, здобуло правову силу прецедента, означило межу беззаконню.
 

Ліворуч: церква Миколи Доброго на Подолі. Праворуч: настоятель о. Олександр Глаголєв
 
Підсудний (як це трапляється і сьогодні) пасивно-«бездіяльно» терпів те, що на протокольно-в'язничній мові називається «ділом». Зняття помилкових підозр та брехливих звинувачень, виправдання людини: у такій виразній правовій формі набув широкого розголосу, але, по суті, тільки привідкрився сенс тієї великої історичної справи, з якою пов'язане глаголівське ім'я.
 
Пряму, «фізичну» суть цієї ініціативи (ще не викарбувану у правових формулах) визначив отець Олександр Глаголєв, коли став на шляху погромщиків, які йшли трощити подільські крамниці. Тоді з ним вийшли проти нелюдяності парафіяни храму Миколи Доброго, вірні своєму настоятелю і другові. Та наскільки одиноким був його шлях у наступні глухі роки, аж до допитів та загибелі у 1937 році?
 
Настоятель зруйнованого храму Миколи Доброго не приймав нав'язуваного йому статусу одинака, вигнанця, «відщепенця» – не варто і нам зводити його справу до «винятку із правила».
 
Перша світова війна роками фронтової різанини, мільйонами «оптових смертей» (О. Мандельштам), здавалося, зігнала особистість з історичної сцени, затулила горизонт нової людяності, який ледь відслонився. Більшовизм і громадянська війна нав'язали такий погляд на речі (класи, групи, прошарки), що три чверті століття не дозволяв ані розпізнати розмах глаголівської справи, ані вдуматися у його істинну суть.  

 


[1] Каллист, епископ Диоклейский. Через творение к Творцу. – М., 1998. – С. 7.; см. свт. Григорий Нисский, Жизнь Моисея.
[2] Свящ. Александр Глаголев «Слово в день поминовения Киевской Академией основателей, благотворителей, начальников, учивших и учившихся в ней»//Купина неопалимая, Киев, Дух и лiтера, 2002, стр. 68.
[3] Там само.
[4] Там само, с.68
[5] Глаголев А.А. Профессор Аким Алексеевич Олесницкий. Некролог // Киевские Епархиальные Ведомости – 1907. – Октябрь.
[6] Толковая Библия А.П. Лопухина. Второе изд-ние, Институт перевода Библии, Стокгольм, 1987; См.: Прот. Микола Макар. Гебраїстика в Київській Духовній Академії та праці прот. Олександра Глаголєва // Національний університет “Києво-Могилянська академія” / Магістеріум. Історико-філософські студії, К., 2002 (у друці).
[7] Свящ. А. Глаголев.  «Купина неопалимая», К., 2002. – с. 93.
[8] Свящ. А. Глаголев. Христианская мудрость жизни. Слово в праздник Рождества Пресвятой Богородицы и Софии – Премудрости Божией // «Купина неопалимая», с. 85.
[9] Там само, с. 71.
[10] Там само, с. 31-32
[11] Там само, с. 69.
[12] Там само, с. 70.
[13] Купина неопалимая: (Очерк библейско-экзегетический и церковно-археологический) // ТКДА. 1914. – Т.1. с. 221-233; эта статья вошла в книгу и дала ей общее название: Купина неопалимая. Свящ. Александр Глаголев. – К.: Дух і літера, 2002. – 288 с.
[14] Там само, с. 101.
[15] Там само, с. 101.
[16] Там само, с. 102.
[17] Там само, с. 103.
[18] Там само, с. 84. К замечательным деяниям о. А. Глаголева относится поездка с группой студентов КДА на Святую Землю: см. «По святым местам: от Киева до Иерусалима» – К.: Дух і літера, М.: Образ, 2005. – 128 с.
 
 
Закінчення статті читайте ТУТ
 
 
 

 

Пошук
Вхід
"Успенские чтения"

banner

banner