На запитання читачів відповідає Блаженнійший Володимир, Митрополит Київський, Предстоятель Української Православної Церкви.

? В одній книзі я прочитав, що Ісус Христос насправді не відчував страждань і не помирав, тому що це властивість матерії, а Він був Богом. Книга, мені здається, не зовсім християнська, оскільки в ній проводиться багато аналогій з іншими релігіями.

Ви правильно помітили й оцінили зміст цієї книги – вона справді нехристиянської спрямованості. Питання про Особу Ісуса Христа є найважливішим, тому що з цим пов’язана вся християнська сотеріологія – вчення про спасіння людини.

Згідно з вченням Православної Церкви, Господь Бог нас Ісус Христос – Богочоловік. В Його Особі незбагненним чином поєднані дві природи: досконале Божество і досконала людськість.

 

У Святому Письмі Сам Спаситель, не заперечуючи те, що Він є Син Людський, у той же час називав Себе Єдинородним Сином Божим. Причому, лише віра в Нього як Сина Божого є вірою, що істинно спасає: «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне…Хто вірує в Нього, не буде засуджений; хто ж не вірує, той уже засуджений, що не повірив в Ім’я Єдинородного Сина Божого (Ін.3, 16, 18)

Однак, поряд із визнанням Ісуса Христа істинним Богом й істинним Сином Божим, невід’ємною ознакою спасительної віри є визнання реальності Боговоплочення – наявності в Ісусі Христі справжньої людської природи. Про це пише апостол Іоанн Богослов: «Кожен дух, який визнає, що Ісус Христос прийшов був у тілі, той від Бога. А кожен дух, який не визнає Ісуса, той не від Бога, але він антихристів» (1 Ін.4, 2-3).

Свята Церква на IV Вселенському Соборі 451 р. у прийнятому визначенні про дві природи в одній Особі Ісуса Христа дає точне формулювання вчення про образ поєднання Божественної і людської природи Спасителя: «досконалого в Божестві й досконалого в людськості, істинного Бога й істинного чоловіка, того ж з душі розумної і тіла, єдиносущного Отцю по Божеству і того ж єдиносущного нам по людськості, у всьому подібного до нас, окрім гріха, народженого передвічно від Отця по Божеству, а в останні дні заради нас і нашого спасіння від Марії Діви Богородиці по людськості, одного й того самого Христа, Сина, Господа, Єдинородного, у двох природах незлитно, нероздільно, нерозлучно пізнаваного».

Для здійснення спасіння людства було необхідно, щоб Син Божий, Котрий воплотився, сприйняв людську природу в усій її повноті. Як пише св. Іриней Ліонський: «Господь наш Ісус Христос став Сином Людським для того, щоб чоловік став сином Божим». Свт. Григорій Богослов коротко формулює сам смисл Боговоплочення – прийняття плоті Сином Божим: «Несприйняте – незцілене».

Свята Церква сповідує у Христі дві повні природи – Божество й людськість, але тільки одну Іпостась – Іпостась Бога Слова. Людськість у Спасителі не має якоїсь особливої, окремої особи, але вона була сприйнята в єдність Його Божественної Іпостасі. Яким саме чином це відбулося, святі отці вважають незбагненним для людського розуму.

Вчення про примарність Богочоловіка Ісуса Христа і Його страждань, про те, що Він тільки здавався чоловіком – докетизм – відоме ще з перших віків християнства. Але це вчення не християнське, а гностичне. Гностицизм – це сукупність теософських систем, в яких основні факти й саме вчення християнства, взяті відірвано від їхнього історичного ґрунту, намагалися тлумачити крізь призму язичницької мудрості.

У докетизмі знайшов відображення не християнський, а язичницький (властивий релігії персидського зороастризму) погляд на матерію як причину зла у світі й пряме протиставлення їй духу. Однак у цьому випадку повністю спотворюється не лише значення Відкупної Жертви Спасителя, але й сама сутність християнства.

Поява такої літератури в наші дні зумовлена насаджуваним інтересом до певного «таємного знання» (зокрема, до теософії) і неосвіченістю сучасного суспільства в релігійних питаннях.

? Я завжди думала, що слово «Пасха» єврейського походження, та й наступництво старозавітної й новозавітної Пасхи очевидне, але нещодавно почула іншу версію, в якій ідеться про грецьке походження слова.

Загальновизнаним вважають єврейське походження християнського слова «пасха» як елінізованої форми від єврейського слова «песах» – «проходити повз». Як головне християнське свято на честь Воскресіння Христового новозавітна Пасха завжди розглядалася у зв’язку зі старозавітною.

Згідно з новозавітним розумінням, старозавітний пасхальний агнець як жертва Богу був прообразом Ісуса Христа, Котрий є «Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере» (Ін. 1, 29), «заколений» (Об’явл. 13, 8) від закладин світу, Котрий приніс Себе в жертву відкуплення всього людства від рабства гріха і смерті, як каже ап. Павло: «Бо Пасха наша Христос, за нас у жертву принесений» (1 Кор, 5, 7).

Заколення і вкушання старозавітного агнця як прообразу Ісуса Христа, а також з того, що у євреїв була й інша назва Пасхи – свято опрісноків («хаг-аммацот»), вже з ІІ ст. деякі отці й вчителі Церкви (св. Іустин Філософ, св. Іриней Ліонський, Тертуліан) виводили християнську назву «Пасха» від грецького слова «паслін» – «страждати».

Із утвердженням християнства в Римській імперії другий варіант набув поширення, особливо в народному середовищі. Враховуючи те, що протиріч у трактуванні самої суті свята це не викликало й було другорядним питанням, святі отці не мали нічого проти й грецького варіанту, як про це писав, наприклад, в одному зі своїх Пасхальних Послань святитель Григорій Назіанзин.

? Скажіть, чому Пасхальне богослужіння звершується вночі?

Бдіння в Пасхальну ніч, безумовно, бере свій початок ще з часів апостольських. Однак письмові свідчення про це трапляються не раніше ІІІ століття. Це зумовлено гоніннями на Церкву в перші віки християнства.

Церковні письменники Лактацій і блж. Ієронім як підставу для Пасхального цілонічного бдіння наводять давній благочестивий переказ про те, що Друге пришестя Христове буде саме в Пасхальну ніч.

Зокрема, блаженний Ієронім пише: «В іудеїв є переказ, що Месія прийде опівночі подібно до того, як у часи єгиптян, коли святкували Пасху і прийшов нищитель, і Господь пройшов повз сіни, і кров’ю агнця були освячені поперечини наших фасадів. Тому я думаю, що це – апостольський переказ: у день Пасхального бдіння до півночі не відпускати народ, який чекає пришестя Христового, і лише коли цей час мине, заручившись безпекою, звершувати всім свято».

Лактацій, у свою чергу, додає: «Це ніч, в яку звершується в нас бдіння через пришестя Царя і Бога нашого; значення цієї ночі подвійне – що в неї Він отримав життя, коли постраждав, а опісля отримає Царство над всесвітом».

 

Переклала з російської Наталії Жищенко.

 

Матеріал взято з сайту Монастыри и храмы города Киева.

Пошук
Вхід
"Успенские чтения"

banner

banner