«Церковна православна газета» продовжує знайомити своїх читачів iз видатними пам’ятками давньоцерковної писемності. У нинішньому випуску нашого видання мова піде про «Перше послання до Коринф’ян» святого Климента Римського.
Серед творів церковної літератури особливе місце посідають т. зв. писання мужів апостольських — церковних письменників кінця I — початку II ст., які були безпосередніми учнями або самовидцями апостолів.


Один з мужів апостольських — святий Климент Римський, який, за свідченням священномученика Іринея Ліонського, був третім єпископом Рима. Про Климента Іриней пише як про того, хто «бачив блаженних Апостолів і спілкувався з ними, ще мав проповідь Апостолів у вухах своїх і передання їхнє перед очима своїми». Згідно з церковним Переданням, за імператора Траяна святитель був засуджений до заслання в Інкерманські каменоломні поблизу Херсонеса (територія сучасного Криму). У вигнанні святий мученицьки загинув — його втопили у морі. У IX ст. просвітителі слов’ян рівноапостольні Кирил і Мефодій відкрили мощі святого Климента. Частину з них святими братами було принесено в Рим; ще частину, вже за рівноапостольного великого князя Володимира, після прийняття ним Хрещення, перенесено у Київ, де мощі було покладено в Десятинній церкві.

Як зазначає патролог Олексій Сидоров, святому Клименту приписують декілька творів, але справжнім є тільки його «Послання до Коринф’ян», яке іноді називають «Першим посланням святого Климента». Воно датується останнім десятиліттям I ст. і дійшло до нас у двох грецьких рукописах — V і XI ст. (відомі також латинський, сирійський і неповний коптський переклади). Про великий авторитет цього послання у давній Церкві свідчить, наприклад, той факт, що Климент Олександрійський (бл. 150 — бл. 215) зараховував його до новозавітних книг.
Приводом для написання послання послужили вісті, що дійшли до Рима, про безладдя серед коринфських християн. Як випливає вже з першого розділу, «деякі зухвалі і зарозумілі люди» вчинили «непристойний і чужий обранцям Божим, злочинний і нечестивий заколот». Далі, у третьому розділі послання, святий Климент Римський пише: «Люди безчесні повстали проти поважних, безславні — проти славних, нерозумні — проти розумних, молоді — проти старших». Конкретніше смуту описано в XLVII розділі: «Ганебна, улюблені, і надзвичайно ганебна і християнського життя неварта чується справа: тверда і древня Церква Коринфська через одну або дві людини повстала проти пресвітерів». Таким чином, смута проявилася в бунті проти законно обраних священнослужителів, яких, як можна зрозуміти з контексту, бунтівники вимагали усунути від служіння.

Святий Климент Римський умовляє коринфських християн подолати розділення і повернутися до братолюбного життя. Автор послання, закликаючи приєднатися «до невинних і праведних», пише: «До чого у вас чвари, гнів, незгоди, розділення, війна? Чи не одного Бога і одного Христа маємо ми? Чи не один Дух благодаті вилився на нас, чи не одне покликання у Христі? Для чого роздираємо і розриваємо члени Христові, повстаємо проти власного тіла і до такого доходимо безумства, що забуваємо, що ми одне одному члени?». Святий Климент також говорить про необхідність для християн шукати не своєї, а загальної користі, а винуватцям розбрату нагадує, що вони повинні «мати на увазі загальну надію. Бо ті, хто провадять життя зі страхом і любов’ю, краще хочуть самі піддатися неприємностям, ніж піддати ближніх своїх, і більш охоче на себе візьмуть осуд, ніж на дану нам добру і святу згоду».

Необхідність церковної єдності, яка забезпечується церковною ієрархією, — одна з найважливіших ідей послання. Обґрунтовуючи важливість церковної єдності, святий Климент підводить до думки про те, що любов, яка з’єднує нас із Богом, «не допускає розділення», а «без любові немає нічого благоугодного Богу».

Підготував Михайло Мазурін



 

Пропонуємо до вашої уваги деякі розділи з «Першого послання до Коринф’ян» святого Климента Римського

Розділ ХIV
СЛІД БІЛЬШЕ КОРИТИСЯ БОГУ, НІЖ ВИНУВАТЦЯМ ЗАВОРУШЕННЯ

Отже, праведне і святе діло, брати, більше коритися Богу, ніж наслідувати тим, які в погорді та чванливості стали провідцями ганебної заздрості. Бо не на малу шкоду, а навпаки, наражаємося на велику небезпеку, якщо необачно віддамося на волю тих людей, які підбурюють нас до розбрату та заколотів, щоб відвернути нас від доброчесності. Будемо поблажливі одне до одного, як милосердний і благий Той, Хто створив нас, бо написано: «Добрі будуть жити на землі, і непорочні залишаться на ній; а беззаконні знищаться з неї» (Притч. 2: 21–22). І знову говорить Святе Письмо: «Я бачив нечестивого, який пишався і підносився, наче кедри ліванські; і пройшов я повз, і ось його вже не стало, і шукав я місця його, і не знайшов. Бережи непорочність і дотримуйся праведного, бо мирну людину очікують добрі наслідки» (Пс. 36: 35–37).

Розділ XLV
НЕЧЕСТИВИМ ВЛАСТИВО ГНАТИ ПРАВЕДНИХ ЛЮДЕЙ

Ви, брати, сварливі та ревні в тому, що анітрохи не стосується спасіння. Загляньте у Святе Письмо, ці істинні слова Духа Святого. Зауважте, що в них нічого несправедливого і мінливого не написано. Ви не знайдете, щоб люди праведні були звергнуті людьми святими. Гнали праведних, але беззаконні; кидали до в’язниць, але нечестиві; били каменями лиходії; убивали порочні, охоплені злочинною заздрістю. Всі ці страждання праведні перенесли зі славою. Бо що ж скажемо, брати? Чи богобоязливі люди кинули Даниїла в рів левиний (див.: Дан. 6: 16)? Чи шанувальники благоліпного і славного служіння Всевишньому вкинули Ананію, Азарію та Мисаїла в піч вогненну (див.: Дан. 3: 20)? Аж ніяк. Хто ж зробив це? Люди порочні, сповнені всякого зла, дійшли до такої несамовитості, що тих, хто святою і непорочною волею служив Богу, піддали мукам: вони не знали того, що Вишній є заступник і захисник тих, які з чистою совістю шанують довершене ім’я Його. Йому слава на віки вічні. Амінь. А вони, терплячи в сподіванні, успадковували славу і честь, і були прославлені Богом, і стали шанованими в пам’яті їх на віки вічні. Амінь.

Розділ XLIX
ПОХВАЛА ЛЮБОВІ

Хто має любов у Христі, той повинен дотримуватися заповідей Христових. Хто може пояснити союз любові Божої? Хто здатен, як слід, висловити велич доброти Його? Несказанна висота, на яку зводить любов. Любов з’єднує нас із Богом; любов покриває безліч гріхів (див.: 1 Пет. 4: 8; 1 Кор. 13: 4 і далі; Як. 5: 20), любов усе приймає, все терпить великодушно. У любові немає нічого низького, нічого гордовитого, любов не допускає розділення, любов не заводить обурення, любов усе робить у згоді, любов’ю всі обрані Божі досягли досконалості, без любові немає нічого благоугодного Богу. По любові сприйняв нас Господь; по любові, яку мав до нас Іісус Христос, Господь наш, з волі Божої дав кров Свою за нас, і плоть Свою за плоть нашу, і душу Свою за душі наші.

azbyka.ru

 

 

"Церковна православна газета", 29 лютого 2012 р.

 

Пошук
Вхід
"Успенские чтения"

banner

banner