Вступні поняття
 
Життя християнина — це шлях, метою якого є спасіння та спілкування з Богом. Путівником до спасіння є Божественне Одкровення, що виражене передусім у Святому Письмі, а також у творах Богопросвітлених Отців Церкви. І Святе Письмо, і святоотецькі твори — це форми, в яких знайшло своє вираження Одкровення. При цьому Письмо є основою для святоотецьких творів, що мають герменевтичний, тобто тлумачний стосовно біблійних текстів, характер.

Одкровення — це не лише священні тексти. Це, перш за все, живий досвід Богоспілкування, яким тією чи іншою мірою володіє кожен християнин і котрий він повинен вивіряти як за Святим Письмом, так і за святоотецькими творами. Цінність святоотецьких праць полягає в тому, що Отці мали найбільш безпосередній досвід Богоспілкування. Також, завдяки цьому досвіду, вони мали особливий дар знаходити такі форми для вираження Одкровення, які найбільш адекватно відповідали на виклики свого часу. Тому в святоотецьких творах християнин знаходить дороговкази на шляху до спасіння. Вони допомагають християнину краще зрозуміти Божественне Одкровення, яке вкладається в його серце Духом Святим, і котре він розкриває, читаючи Святе Письмо. Вони також спонукають його невпинно йти шляхом, що веде до спасіння. З цієї причини читати твори Святих Отців корисно і потрібно кожному християнину.

Водночас святоотецькі твори є предметом наукового дослідження в межах академічної дисципліни, що зветься патрологія або патристика. Існування такої науки можливе тому, що святоотецькі праці, як правило, прив’язані до тих чи інших історичних подій, виникли у певному історичному контексті, у конкретному місці і часі. Щоб краще їх зрозуміти, необхідно вивчати їх у тому середовищі, в якому вони з’явились. Разом із тим, святоотецька традиція являє собою певну послідовність ідей, словесних форм, концепцій, богословських або філософських мов, які передавалися від одного Отця до іншого, формуючи різноманітні напрямки у способах інтерпретації Одкровення. У цьому процесі існують закономірності, котрі також цікаві з точки зору патрології як академічної дисципліни. Зрештою, святоотецьке вчення у «чистому вигляді» не є систематичним. Воно, як правило, прив’язане до певного часу та місця. Систематизація цього вчення також належить до завдань патрології.
 
 
Тексти
 
Патрологія базується на роботі зі святоотецькими текстами. Патролог повинен уміти поводитися з текстами, правильно їх ідентифікувати та розуміти їхній зміст, зокрема в тому історичному контексті, в якому ці тексти були написані. Тому для патролога дуже важливо користуватися якісними виданнями, тобто такими, які відтворюють текст, максимально наближений до оригіналу, написаного Отцем.
 
Основні видання святоотецьких творів
 
«Патрологія Міня» (PG/PL)
 
Найповніша за обсягом серія текстів східних та західних Отців Церкви видана абатом Жаком-Полем Мінем, завдяки чому й отримала назву «Патрологія Міня». Спершу серія не призначалася для академічних потреб. Це був комерційний проект, націлений на популяризацію святоотецьких текстів переважно серед духовенства, яке в ті часи володіло латиною. Тому критерії підготовки текстів до видання не були високі. Як правило, використовувалися попередні видання творів Святих Отців, виконані головним чином бенедиктинцями. Ці видання просто передруковувались, іноді з помилками. Лише подекуди Мінь намагався покращити існуючі видання. У всякому разі, його метою не була підготовка критичних видань текстів.
«Патрологія Міня» до цього часу зберігає свою актуальність, оскільки багато текстів і сьогодні не мають критичного видання і можуть бути знайдені тільки тут. У тих випадках, коли текст має новіше критичне видання, варто користуватися цим виданням, а не Мінем.
«Патрологія Міня» формально видана у двох книжкових серіях — грецькій та латинській.
«Грецька серія» (Patrologiae Graecae Cursus Completus, скорочена назва PG) спочатку видавалася Мінем як латинський переклад грецьких творів, без оригінальних текстів. У такому вигляді вийшов 81 том у період із 1856 до 1861 року. Потім Мінь став друкувати твори грецьких Отців в оригіналі з латинським перекладом. У такому вигляді вийшло 166 томів у період із 1857 до 1866 року. Покажчик до грецької серії не був створений Мінем — він доданий пізніше Д. Схоларіосом (виданий у Афінах у 1879 році). До цієї серії включені грецькі автори до самого Ферраро-Флорентійського собору 1439 року.
У наш час «Грецька серія» Міня повністю перевидається в Афінах зусиллями священика Іоанна Діотіса (Ἰωάννης Διώτης).
На базі університету Фолкнера здійснюється проект публікації текстів «Патрології Міня» з їхнім перекладом англійською мовою: http://www.faulkner.edu/academics/artsandsciences/humanities/patristics.asp.
У безкоштовному доступі є окремі томи, опубліковані в межах грецького проекту «Шляхи віри. Цифрова патрологія»: http://patrologia.ct.aegean.gr/kleida.htm. Існує платний онлайновий доступ як до грецької (http://purl.org/reltech/Migne), так і до латинської (http://pld.chadwyck.co.uk) серії. Обидві серії «Патрології Міня» випущені на дисках.
 
«Віденський корпус» (CSEL)
 
Перше критичне видання текстів Отців Церкви було розпочато у межах так званого «Віденського корпусу» (Corpus Vindobonense), який почав видаватися у 1864 році Віденською Академією. До підготовки текстів були залучені головним чином філологи-класики, які застосовували останні наукові технології свого часу, використовувані у виданні пам’яток античної літератури. Тексти готувалися не на основі одного-двох рукописів, як це було у Міня і тих, на кого він спирався, а із залученням максимально можливої кількості джерел. При цьому встановлювався зв'язок між рукописами, з метою реконструювати найближчий до оригінального варіант тексту. Якщо раніше видавці текстів часто вносили до них власні виправлення, коли щось не відповідало їхньому розумінню правильної віри, то у Віденському корпусі акцент робився на відтворенні оригінального тексту незалежно від його змісту. Це засвідчило новий підхід до вивчення святоотецької спадщини.
«Віденський корпус» видавався до 1939 року. За цей час було видрукувано 69 томів. Події Другої світової війни завадили продовженню серії, яка відродилась у 1945 році, але вже з новою назвою: «Корпус латинських церковних письменників» (Corpus Scriptorum Ecclesiasticorum Latinorum, скорочено CSEL). Ця серія видається донині.
Див. про неї: M. Zelzer, Ein Jahrhundert (und mehr) CSEL, Evaluation von Ziel und Veröffentlichungen, Memorial Dom Eligius Dekkers, OSB = SacEr 38 (Louvain, 1998–1999), 75–99.
 
«Берлінський корпус» (GCS)
 
«Берлінський корпус» почав видаватися Прусською академією наук у 1891 році (перше видання вийшло у 1897 році). Ініціаторами серії стали як філологи, так і історики та богослови: Ділс (Diels), Ділман (Dillmann), Ґебхардт (Gebhardt), Гарнак (Harnack), Лоофс (Loofs) та Момзен (Mommsen). Те, що серію було розпочато на протестантському ґрунті, визначило її специфіку — спершу вона охоплювала тексти лише перших трьох століть християнської історії. Це, однак, зовсім не позначилося на якості видання текстів, що відповідала найвищим стандартам свого часу. Первісна назва серії: «Грецькі християнські письменники перших трьох століть» (Griechische Christliche Schriftsteller der ersten drei Jahrhunderte). Серія видавалася безперервно до занепаду третього рейху. До того часу в ній було опубліковано 40 томів. На початку 1950-х років її було відновлено. Однак тепер були розширені її хронологічні межі, і вона відповідно до цього отримала нову назву: «Грецькі християнські письменники перших століть» (Die Griechischen Christlichen Schriftsteller der ersten Jahrhunderte, скорочено GCS). З 2001 року серія видається на базі видавництва «Walter de Gruyter».
 
«Східна патрологія» (PO)
 
Ще Ж.–П. Мінь виношував плани стосовно видання ранніх християнських текстів, що збереглися східними мовами, проте цим планам не судилося втілитись. Схожу спробу було здійснено значно пізніше професором Паризького католицького інституту Рене Ґраффеном (René Graffin), який у 1894 році видав перший том «Сирійської патрології» (Patrologia Syriaca). Ця серія не мала продовження. Після Конгресу орієнталістів, що відбувся 1897 року в Парижі, вона була замінена новою серією, що отримала назву «Східна патрологія» (Patrologia Orientalis, скорочено PO). До цієї серії було вирішено включати тексти не лише сирійською, а й іншими східними мовами: вірменською, арабською, коптською, ефіопською, грузинською.
Редактором серії став Ґраффен, до якого також приєднався Франсуа Но (François Nau). Перший том серії побачив світ у 1907 році. Після смерті Ґраффена серією заопікувався Макс, принц Саксонський, якого у 1951 році змінив небіж Рене Ґраффена Франсуа Ґраффен (François Graffin).
 
«Корпус східних християнських письменників» (CSCO)
 
«Корпус східних християнських письменників» (Corpus scriptorum christianorum orientalium, скорочено CSCO) — найбільш повна та якісна серія ранньохристиянських текстів східними мовами. Була заснована у 1903 році вченими-орієнталістами Ж. Б. Шабо (J. B. Chabot), І. Ґвіді (I. Guidi), А. Іверна (H. Hyvernat) та Б. Карра де Во (B. Carra de Vaux). Серія розвивається на базі Лувенського католицького університету у Бельгії та Католицького університету Америки у Вашингтоні. Публікація та продаж книг нині здійснюється видавництвом «Peeters».
У серії критично видаються оригінальні тексти ранніх християнських авторів до XIII століття. Це тексти сирійською, арабською, коптською, ефіопською, вірменською та грузинською мовами. Як правило, в одному томі друкуються тексти в оригіналі, а в іншому — їхній переклад однією з сучасних європейських мов. У серії видаються також монографії та довідкові матеріали, що належать до орієнталістики. На цей час у серії вийшло понад 600 томів.
Сайт видавництва: http://www.peeters-leuven.be.
 
«Християнські джерела» (SC)
 
Серія «Християнські джерела» (Sources Chrétiennes, скорочено SC або SCh) була задумана ще до Другої світової війни французьким єзуїтом В. Фонтуаноном (V. Fontoynont). Однак розпочати втілення задуманого вдалося вже у розпалі війни, у 1942 році. Першими редакторами серії стали єзуїти Жан Даніелу (Jean Daniélou), Клод Мондесер (Claude Mondésert) та Анрі де Любак (Henri de Lubac).
Мета серії — критичне видання святоотецьких текстів, як західних, так і східних, і одночасно їхня популяризація серед тих, хто не володіє давніми мовами. Тому тексти, з одного боку, готуються на достатньо високому академічному рівні з використанням критичного апарату. З іншого боку, вони супроводжуються перекладом французькою мовою, а також мають розлогий вступ і коментарі. Вступ, у якому викладається життєвий шлях і богословські погляди того чи іншого християнського автора, часто має велику самостійну академічну цінність.
У серії видаються переважно грецькі й латинські Отці. Також видані окремі сирійські тексти та переклад деяких вірменських пам’яток. Ще опубліковані представники західної духовності, такі як Бернард Клервоський. Є окремі публікації нехристиянських авторів, у тому числі Філона Олександрійського. Підготовка текстів координується Інститутом християнських джерел (Institut des Sources Chrétiennes), а їх публікація здійснюється католицьким видавництвом «Серф» (Les Éditions du Cerf). На даний момент опубліковано понад 500 томів.
Сайт проекту: http://www.sources-chretiennes.mom.fr.
Сайт видавництва: http://www.editionsducerf.fr.
Див. про історію серії: E. Fouilloux. La collection Sources chrétiennes: éditer les Pères de l’Eglise au XXe siécle. Paris, CERF, 1995.
 
«Корпус християн» (CC)
 
Як визнали самі видавці серії «Корпус християн» (Corpus Christianorum, скорочено CC або CCh), їхнє завдання — створення «нового Міня». Справді, коли засновник серії бенедиктинський чернець з монастиря Стеенбрюґе (Бельгія) Еліґій Деккерс задумував її, він виходив з того, що багато якісних видань святоотецьких творів стали недосяжним раритетом. Його початковий задум полягав у тому, щоб перевидати існуючі видання в одній серії. Такі ж завдання ставив перед собою абат Мінь, коли взявся до видання своєї патрології. Втім, ці два проекти різняться тим, що «Корпус християн» із часом переріс у повноцінний науковий проект, у межах якого на основі найсуворіших наукових критеріїв готуються критичні видання текстів західних та східних Отців.
Зараз «Корпус християн» — це виключно академічна серія, в якій видаються тільки тексти. На відміну від іншої подібної серії — «Християнських джерел» — ці тексти, як правило, не супроводжуються пояснювальними вступними матеріалами, коментарями і перекладом, а лише текстологічними відомостями.
«Корпус християн» складається з таких серій:
—          «Латинська серія» (Series Latina) охоплює період перших восьми століть християнства;
—          «Середньовічне продовження» (Continuatio Mediaevalis) — тут видаються тексти від доби Карла Великого і до кінця Середньовіччя; також сюди увійшли тексти, не видані Мінем;
—          «Грецька серія» (Series Graeca), в якій перевага надається післянікейським Отцям і котра, таким чином, продовжує «Берлінський корпус»; вона має окрему підсерію, присвячену працям свт. Григорія Богослова (Corpus Nazianzenum) (див. сайт підсерії http://nazianzos.fltr.ucl.ac.be);
—          «Серія автографів» (Series Autographa) містить середньовічні латинські тексти, що дійшли до нас у рукописах, написаних або самим автором, або під його диктування;
—          «Апокрифічна серія» (Series Apocryphorum), що містить біблейські апокрифи.
У межах серії також публікуються різні дослідження та посібники, що належать до патрології.
Про історію серії див.: J. Leemans. Corpus Christianorum 1953-2003. Xenium natalicum. Brepols, 2003.
Публікація серії «Корпус християн» з усіма її підсеріями здійснюється бельгійським видавництвом «Brepols» (http://www.brepols.net).
 
«Скарб грецької мови» (TLG)
 
«Скарб грецької мови» (Thesaurus Linguae Graecae, скорочено TLG) на цей час є найбільш повним зібранням святоотецьких текстів. Тільки це видання не друковане, а електронне. Воно поширюється на дисках та доступне онлайн. В основу видання покладені найкращі друковані видання святоотецьких та класичних текстів, переведені у цифровий вигляд. Послуговуючись цим ресурсом, можна бути впевненим, що використовується найкраще видання потрібного тексту. Усі тексти TLG супроводжуються пагінацією за оригінальним виданням. Це означає, що, цитуючи текст за TLG, можна вказувати, на якій сторінці і навіть у якому рядку він розміщений в оригінальному виданні.
TLG охоплює практично весь період грецької писемності — від Гомера до післявізантійської доби. Насьогодні він містить близько 12000 творів 3700 авторів, практично всі тексти до початку VII століття, які збереглись.
До 2000 року тексти TLG випускались на CD. Остання версія ресурсу, що вийшла в такому форматі, має порядковий номер E. З квітня 2001 року TLG перестав виходити на компакт-дисках і доступний лише за платною онлайновою реєстрацією на сайті http://www.tlg.uci.edu. За цей час він поповнився значною кількістю нових текстів, у тому числі пізньовізантійських. Для використання TLG на CD потрібні програми, список яких можна знайти на наступній веб-сторінці: http://www.tlg.uci.edu/Software.html.
У видавництві Оксфордського університету опублікований перелік авторів і текстів, що увійшли до TLG: L. Berkowitz and K. Squitier. Thesaurus Linguae Graecae Canon of Greek Authors and Works. 3rd edition (Oxford University Press, 1990).
З історії проекту
Проект був задуманий у 1972 році студенткою університету Каліфорнії в Ірвіні Маріанною Макдональд, нині професором театру і класики в університеті Сан-Дієго (Каліфорнія). Проект було втілено професором Теодором Бруннером. Для цієї мети було розроблене особливе бета-кодування для представлення грецьких текстів, що широко використовується дотепер поряд із кодуванням юнікод. У 1985 році було випущено перший компакт-диск із текстами TLG. З 1998 проектом керує професор Марія Пантелія. Проект розвивається на базі університету Каліфорнії в Ірвіні.
 
Сучасні грецькі видання
 
Сучасні грецькі видання текстів Святих Отців не вирізняються високою якістю. Головним чином вони відтворюють «Патрологію Міня», нерідко з помилками. Деякі з них супроводжуються новогрецьким перекладом, проте цей переклад часто неточно передає оригінальний текст. З цієї причини на ці видання варто орієнтуватися лише тоді, коли немає інших більш якісних видань.
—            "Βιβλιοθήκη Ἑλλήνων Πατέρων καὶ Ἐκκλησιαστικῶν Συγγραφέων", видавництво Апостольської дияконії Елладської Православної Церкви. Почав серію В. Веллас, а нині продовжує К. Боніс. Афіни, з 1955 року.
—            "Ἅπαντα τῶν Ἁγίων Πατέρων". Починали П. Христу, С. Саккос, Ст. Пападопулос, нині продовжує о. Іоанн Діотіс. Афіни, з 1971 року.
—            "Ἕλληνες Πατέρες τῆς Ἐκκλησίας", разом із перекладом новогрецькою. Видається П. Христу, С. Саккосом, о. Феодором Зісісом, В. Псевтонгасом. Салоніки, з 1972 року.
 
Інші видання
 
Окрім наведених вище універсальних серій видаються й дрібніші серії святоотецьких текстів, які, тим не менше, відповідають високим стандартам академічних видань.
 
—            "Vigiliae Christianae, Supplements. Texts and Studies of Early Christian Life and Language", видається Я Вашинком (J. H. Waszink) та Я. ван Вінденом (J. C. M. van Winden) з 1987 року.
—            "Patristische Texte und Studien" (скорочено PTS), видається з 1964 року в Берліні за редакцією К. Аланда (K. Aland) та В. Шнемельхера (W. Schneemelcher).
—            "Fontes Christiani" (скорочено FC) — німецький еквівалент серії «Християнські джерела»; видається з 1988 року, редактори: Н. Брокс (Ν. Brox), З. Депп (S. Döpp), В. Ґерлінґс (W. Geerlings), Ґ. Ґресхаке (G. Greshake), Р. Ліґнер (R. Ligner), Р. Шиффер (R. Schieffer).
—            "Texts and Studies" (скорочено TS). Серію було засновано Дж. А. Робінсоном (J. A. Robinson) у Кембриджі у 1891 році, після закриття у 1952 році було відновлено у 1954 році під керівництвом Ч. Г. Додда (C. H. Dodd).
—            "Oxford Early Christian Texts" (скорочено OECT), заснована в Оксфорді Г. Чедвіком (H. Chadwick). Також в Оксфорді ним заснована серія, у рамках якої публікуються дослідження з патрології — "Oxford Early Christian Studies" (скорочено OECS), котра насьогодні редагується Ендрю Лоутом (Andrew Louth).
—            "Stromata patristica et mediaevalia", видається в Утрехті та Брюсселі з 1950 року.
Іноді для розуміння оригінальних святоотецьких текстів корисно звертатися до їхніх перекладів сучасними мовами.
—            Найвідомішою серією текстів у перекладі англійською є "Ante-Nicene, Nicene, and Post-Nicene Fathers". Ця серія вийшла у другій половині XIX століття, перевидана у США у 1885–1886 роках; останнє перевидання побачило світ у Массачусетсі у 1995 році. Це видання вільно доступне онлайн на сайті "Christian Classics Ethereal Library" за адресою http://www.ccel.org/fathers.html.
—            "Ancient Christian Writers" (скорочено ACW) — це американська серія текстів у перекладі англійською. Вона заснована у Вашингтоні у 1946 році Й. Квастеном (J. Quasten), В. Дж. Бурґардтом (W. J. Burghardt) та Дж. К. Плампом (J. C. Plumpe) на базі Католицького університету Америки.
—            "The Fathers of the Church" (скорочено FaCh) — серія, що видається з 1947 року в Нью-Йорку за редакцією Л. Шоппа (L. Schopp).
—            "Ichtus. Lettres Chrétiennes" — серія перекладів святоотецьких текстів французькою. Її було засновано у 1957 році А.-Ґ. Амманом (A.-G. Hamman) як більш доступну масовому читачеві альтернативу «Християнським джерелам».
 
Діяння соборів
 
Критичне видання діянь Вселенських соборів (Acta Conciliorum Oecumenicorum, скорочено АСО) здійснено у двох серіях. До першої серії (Acta Conciliorum Oecumenicorum, series prima) увійшли акти соборів до V Вселенського, що збереглись. Основну частину видання здійснив німецький видавець Едуард Шварц (Eduard Schwartz, 1858—1940). Після його смерті серію завершив Йоганн Штрауб (Johannes Straub). Рудольф Шиффер (Rudolf Schieffer) уклав індекси до видання.
У 1969 році при Баварській академії наук було засновано комітет з видання діянь Вселенських соборів. Під егідою цього комітету Рудольф Рідінґер (Rudolf Riedinger) підготував критичне видання текстів решти соборів, що склали другу серію Актів (Acta Conciliorum Oecumenicorum, series secunda). Обидві серії опубліковані німецьким видавництвом «Walter de Gruyter».
Актуальність зберігає і старе видання соборних діянь, розпочате кардиналом Мансі і продовжене іншими дослідниками: G. D. Mansi et al., eds., Sacrorum Conciliorum nova et amplissima collectio, vols. 1—31a (Florence and Venice, 1759—1798); vols. 31b—53 (Paris—Arnhem—Leipzig, 1901—1927). Перевидані: Graz, Akademische Druck- u. Verlagsanstalt, 1960–1961. Цінність цього видання полягає в тому, що до нього включені діяння не лише Вселенських, а й помісних соборів, у тому числі середньовічних.
 
Символічні тексти
 
Символічні тексти, що стосуються Православної Церкви, найкраще представлені у двотомному виданні грецького церковного історика Іоанна Карміріса: Ἰω. Καρμίρη. Τ Δογματικ κα Συμβολικ Μνημεα τς ρθοδξου Καθολικς κκλησας. Грац, 1960 (2-ге видання).
Інші видання:
—            N. Tanner. Decrees of the Ecumenical Councils. Vol. 1, Nicaea to Lateran V. London: Sheed and Ward; Washington, DC: Georgetown University Press, 1990.
—            J. H. Leith. Creeds of the Churches. 3rd ed. Atlanta: John Knox, 1982.
—            J. Stevenson, ed. Creeds, Councils and Controversies: Documents Illustrating the History of the Church AD 337-461, 2nd ed. Revised by W. H. C. Frend. London: SPCK, 1989.
—            J. N. D. Kelly. Early Christian Creeds. London: Longmans, Green, 1950.
—            P. Schaff. The Creeds of Christendom; With a History and Critical Notes. 3 vols. 6th ed., revised and enlarged. New York: Harper and Brothers, 1919.
—            G. F. Maclear. An Introduction to the Creeds. London: Macmillan, 1893.
—            Окремі документи опубліковані у C. J. Hefele. A History of the Christian Councils of the Church. 5 vols. Edinburgh: Clark, 1883—1896.
 
Житія Святих
 
Важливим джерелом відомостей у галузі патрології є житія Святих. На заході виданням агіографічних текстів займався орден ченців-болландистів. З 1643 до 1940 року їм вдалося видати 68 томів «Acta Sanctorum». Текст болландистського видання доступний онлайн через платну реєстрацію за адресою http://acta.chadwyck.co.uk.
 
 
Примітки
 
Абат Жак-Поль Мінь
Жак-Поль Мінь (Jacques-Paul Migne) народився 25 жовтня 1800 року у місті Сен-Флур у Франції і помер 24 жовтня 1875 року в Парижі. Вивчав богослов’я в Орлеані. У 1824 році був рукопокладений у священний сан і призначений служити на парафії П’юїзо в Орлеанській єпархії. Він не знайшов спільної мови зі своїм єпископом і в 1833 році переїхав до Парижа, де розпочав видавати журнал «Релігійний світ» (L'Univers religieux). Переконаний у силі друкованого слова і необхідності популяризації релігійного знання, засновує у 1836 році власний видавничий дім у Парижі для публікації дешевих книг, якими могли б користуватися прості священики.
Береться за видання низки серій:
—            «Повний курс Святого Письма» (Scripturae sacrae cursus completus), куди увійшли коментарі на кожну з книг Святого Письма від давніх до сучасних авторів (28 томів, 1840—1845);
—            «Повний курс богослов’я» (Theologiae cursus completus, 28 томів, 1840—1845);
—            «Євангельські докази» (Démonstrations Evangéliques), де зібрані апологетичні твори 120 авторів різних епох церковної історії (20 томів, 1842—1852);
—            «Зібрання священних письменників» (Collection des auteurs sacrés, 100 томів, 1846-1848);
—            «Богословська енциклопедія» (Encyclopédie théologique, 171 том, 1844—1866);
—            «Повне та універсальне зібрання священних ораторів» (Collection Intégrale et Universelle des Orateurs Sacrés) — зібрання кращих давніх і сучасних проповідей (102 томи, 1844—1866) та інших.
Також абат видає зібрання творів Фоми Аквінського, Терези Авільської та інших католицьких авторів.
Однак справжнє визнання йому принесло видання двох серій святоотецьких текстів — грецької і латинської. Це «Повний курс патрології» (Patrologiae cursus completus), латинська підсерія якої налічувала 221 том і видавалась у 1844—1855 роках, а грецька — 165 томів і публікувалась у 1857—1866 роках. Тепер ця серія відома під назвою «Патрологія Міня».
Видавничий дім Міня «Imprimerie Catholique» став найбільшим приватним видавництвом Франції. За тридцять років Міню вдалося надрукувати 1019 томів. Усього ним було заплановано 2000 томів. Поряд із виданням книг Мінь налагодив виробництво картин, статуй, органів тощо.
У ніч з 12 на 13 лютого 1868 року в типографії Міня відбулася пожежа, яка знищила більшість набраних томів і стала таким ударом по його справі, якого він не витримав.
Комерційна сторона видавничої діяльності Міня призвела його до конфлікту з церковною владою. Невдовзі після пожежі архієпископ Парижа заборонив йому продовжувати видавничу діяльність і навіть на деякий час заборонив його у служінні. Після цього курія папи Пія IX видала декрет, який забороняв витрачати на закупівлю книг гроші, що були зароблені на месі, котрі були важливим джерелом доходів типографії Міня. Сам Мінь був згаданий у листі курії у негативному контексті. Коли він помер, його видавнича справа перебувала в занепаді.
Див. про нього: Howard Bloch. God's Plagiarist: Being an Account of the Fabulous Industry and Irregular Commerce of the Abbé Migne (1994).
 
Критичне видання
Критичні видання давніх текстів готуються фахівцями, чиє завдання — на основі максимально можливої кількості рукописів з даним текстом відновити такий його варіант, який був би найбільш близьким до оригіналу, написаного або самим автором, або під його диктування. Як правило, повного відновлення оригінального тексту досягнути неможливо, оскільки при переписуванні до тексту завжди потрапляють помилки, яких тим більше, чим більше рукописів, що містять текст. Тому будь-яке критичне видання є лише максимальним наближенням до оригіналу і не дає гарантії повної йому відповідності. Така відповідність можлива лише у тому випадку, якщо існує автограф — текст, написаний рукою автора, або текст, написаний під його диктування.
Підготовка критичного видання передбачає дотримання певної процедури.
—            Перший етап — це збір усіх існуючих рукописів, які містять цей текст.
—            Другий етап — встановлення відношень між цими рукописами і побудова так званої стеми. Це здійснюється шляхом філологічного аналізу тексту та встановлення різночитань.
—            Третій етап — встановлення найбільш близького до оригіналу рукопису чи рукописів. При цьому не завжди найбільш точний рукопис є найбільш раннім.
—            Четвертий етап — реконструкція на основі найбільш достовірного рукопису тексту, який, на думку дослідників, є найближчим до оригіналу.
—            П'ятий етап — укладання критичного апарату, завдяки якому читач міг би визначити, які різночитання виданого тексту існують в інших основних рукописах.
—             
Як користуватися TLG
Через певну програму (в цьому випадку TLG Workplace)...
... або обрати потрібного автора ...
... або задати критерії для пошуку:
У другому випадку програма відобразить список результатів, серед яких треба обрати потрібного автора ...
... і потрібний твір:
Після цього можна працювати з текстом, у якому є необхідне слово.
При копіюванні цитати у документ програма зберігає і параметри твору, в якому текст зустрічається: "Epistulae 41.3.4 to Epistulae 41.3.6 Περὶ γὰρ Ἐκκλησίας ὑμῖν ὁ λόγος͵ ὑπὲρ ἧς Χριστὸς ἔπαθεν͵ καὶ τοῦ ταύτην Θεῷ παραστήσοντος καὶ προσάξοντος."
Що таке "Epistulae 41.3.4" можна дізнатись, обравши пункт меню «Canon».
 
 
Посібники
 
Нижче представлені автори основних посібників із патрології, як російськомовні, так і зарубіжні. Це далеко не всі патрологи — повний їх перелік був би довшим. Це лише ті, посібниками яких можна користуватися при вивченні патрологічної науки.
 
Українські та російські дослідники
 
Протоієрей Георгій Флоровський
—            Восточные Отцы IV века. — Париж, 1931; 2-ге видання (репринт) — Париж: YMCA-Press, 1990; 3-тє видання (репринт) — М.: Паломник, 1992; 4-те видання — Свято-Троицкая Сергиева Лавра, 1999; перевидання — Мінськ: Харвест, 2006[1].
—            Византийские Отцы V—VIII вв.: Из чтений в Православном богословском институте в Париже. — Париж, 1933; 2-ге видання (репринт) — Париж: YMCA-Press, 1990; 3-тє видання (репринт) — М.: Паломник, 1992; перевидання — Мінськ: Харвест, 2006[2].
Ці два томи донині не втратили своєї актуальності і залишаються основними та найбільш повними посібниками з патрології російською мовою.
Протоієрей Георгій Флоровський — найяскравіший вітчизняний патролог. У його підході поєдналися вірність традиції та інноваційні методи вивчення Отців. Він один з авторів так званого «неопатристичного синтезу», який передбачає, з одного боку, розуміння Отців у їхньому власному історичному контексті, а з іншого — вираження їхнього вчення сучасною мовою. Він вважав за необхідне вивчати Отців перш за все в елліністичному контексті.
Отець Георгій народився 28 серпня (9 вересня) 1893 року у Єлисаветграді (нині — Кіровоград). У 1916 році закінчив історико-філологічне відділення Новоросійського університету (в Одесі). У 1919 — приват-доцент кафедри філософії та психології. З початку 1920-х років у еміграції. Жив спершу у Софії, а потім у Празі. У ці роки Флоровський став одним із засновників євразійського руху. У 1923 році захистив у Празі магістерську дисертацію «Історична філософія Герцена», викладав на Російському юридичному факультеті (1923—1926). Поступово ввійшов у конфлікт з лідерами євразійського руху і, зрештою, порвав з євразійством. У 1926 році переїхав до Парижа. З 1926 — професор кафедри патрології Російського інституту богослов’я в Парижі. Лекційні курси з історії патристики стали основою двохтомного дослідження «Східні отці IV століття» (Париж, 1931) та «Візантійські отці V—VIII століть» (Париж, 1933). У 1932 році прийняв сан священика. У роки Другої світової війни жив у Югославії. У 1946 році повернувся у Париж, у 1948 році переїхав до США. Брав участь у міжхристиянських діалогах, обирався до виконавчого комітету Всесвітньої ради церков (1948), одним із засновників якої був сам. З 1948 року був професором Свято-Володимирської православної семінарії в Нью-Йорку, а з 1951 — її деканом. З 1956 року — професор історії Східної Церкви у Гарвардському університеті. В останні роки життя викладав у Принстонському університеті на відділенні богослов’я та слов’янознавства. Помер Флоровський у Принстоні 11 серпня 1979 року.
У США видано повне зібрання його творів англійською мовою у 14 томах. Російською мовою вийшли такі видання:
—            Достоевский и Европа. — Софія, 1922.
—            На путях: Утверждение eвразийцев: Кн. 2. — М., Берлін: Геликон, 1922. Один з авторів збірки.
—            Россия и латинство. — Берлін, 1923. Один з авторів збірки.
—            Жил ли Христос? Исторические свидетельства о Христе. — Париж: YMCA-Press; Добро, 1929.
—            Переселение душ: Проблема бессмертия в оккультизме и христианстве: Сборник статей. — Paris: YMCA-Press, 1935. Один з авторів збірки.
—            Пути русского богословия. — Париж, 1937; 2-ге видання (репринт) — Париж: YMCA-Press, 1983; 3-тє видання (репринт) — Вільнюс, 1991; 4-те видання (репринт) — Київ: Путь к истине, 1991.
—            Из прошлого русской мысли: Сборник статей. — М.: Аграф, 1998.
—            Избранные богословские работы. — М.: Пробел, 2000.
Про нього видана книга англійською мовою: Andrew Blane. Georges Florovsky: Russian intellectual and Orthodox churchman. — Crestwood, NY: St. Vladimir's Seminary Press, 1993.
Багато текстів о. Георгія доступні в Інтернеті, у тому числі за адресами:
 
Протоієрей Іван Меєндорф
—            Введение в святоотеческое богословие (конспекты лекций). Вильнюс, 1992.
Хоча о. Іван Меєндорф був видатним дослідником святоотецької спадщини, записаний і потім виданий його учнями курс лекцій з патрології далеко не повною мірою відображає рівень його компетентності з цього питання.
Отець Іван був, з одного боку, видатним богословом, який тонко відчував особливості східно-християнського світобачення та православної духовності. Для цього достатньо згадати, що він, фактично, «відкрив» для православного світу духовну спадщину святителя Григорія Палами. Він не тільки вперше за багато років видав його тексти, а й глибоко вивчив паламітське богослов’я. З іншого боку, о. Іоанн був ученим зі світовим ім’ям, котрий трудився на передовому краї науки — розробив багато богословських та церковно-історичних тем, таких як співвідношення світської та церковної влади у Візантії, проблема влади у Церкві, особливо влади першості, історичні інтерпретації Боговтілення.
Отець Іоанн Меєндорф народився 17 січня 1926 року в місті Нейлі (Верхня Сена, Франція) у родині російських емігрантів. Навчався у Православному богословському інституті Святого Сергія у Парижі та у Школі практичного богослов’я у Сорбонні, де у 1959 році захистив докторську дисертацію про богословські погляди святого Григорія Палами. В тому ж році, після рукопокладення в ієрея, був запрошений до Свято-Володимирської духовної семінарії в Нью-Йорку для викладання історії Церкви та патрології. Він викладав також у Гарвардському, Колумбійському, Фордамському університетах США. У 1977 році обраний членом-кореспондентом Британської Академії. Був почесним доктором університету Нотр-Дам (Індіана, США), Богословського інституту Єпископальної Церкви у Нью-Йорку та Православної духовної академії у Санкт-Петербурзі. Тривалий час очолював Відділ зовнішніх зв’язків Православної Церкви в Америці. Був одним із засновників цієї помісної Церкви. З 1968 до 1976 року очолював комісію «Віра та церковний устрій» Всесвітньої Ради Церков, був членом Центрального комітету ВРЦ. Був серед ініціаторів створення у 1953 році Синдесмоса та Всесвітньої федерації православної молоді, її першим секретарем, а потім головою. З травня до червня 1992 року був ректором Свято-Володимирської духовної семінарії у Нью-Йорку. Останні три роки життя багаторазово відвідував Москву та Санкт-Петербург, читав лекції, проповідував. Помер 22 липня 1992 року в Монреалі (Канада) у віці 66 років від важкої хвороби.
Праці отця Івана Меєндорфа перекладені 12-ма мовами світу. Основні твори: «Вступ до вчення Григорія Палами» («Сеїль», 1959), «Святий Григорій Палама і православна містика» («Сеїль», 1959), переклад і критичне видання «Тріад на захист священнобезмовних» святого Григорія Палами (у двох томах, «Лувен», 1959), «Православна Церква вчора і сьогодні» («Сеїль», 1960; 1969), «Православ’я і католицизм» («Сеїль», 1965), «Христос у візантійському богослов’ї» («Серф», 1969), «Вступ до візантійського богослов’я» («Серф», 1975), «Шлюб: його перспектива у Православ’ї» («YMCA-Press», 1986), багато статей. Англійською мовою побачили світ книги «Візантія та піднесення Русі: дослідження візантійсько-російських відносин у XVI столітті» («Garvard University Press», 1980), «Візантійська спадщина у Православній Церкві» (Нью-Йорк, 1981), «Єдність імперії та християнське розділення. Церква у 450—680-х роках» (Нью-Йорк, 1981), а також збірки статей, видані у Свято-Володимирській духовній академії: «Живе передання» (1978), «Соборність і Церква» (1983), «Свідоцтво світу» (1987), «Бачення єдності» (1987).
Книги о. Івана доступні в Інтернеті за адресами*[3]:
 
Олексій Іванович Сидоров
—            Курс патрологии: Возникновение церковной письменности. Учебное пособие. — М., 1996. (див. http://www.biblicalstudies.ru/books.html)*
Навчальний посібник, що охоплює три перші століття церковної писемності.
Олексій Іванович Сидоров народився 27 листопада 1944 року у селищі Салтиковка Московської області. У 1975 році закінчив історичний факультет на кафедрі історії давнього світу Московського державного університету. Закінчив заочну аспірантуру Інституту загальної історії РАН. У 1981 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Проблема гностицизму та синкретизму пізньоантичної культури». У 1991 році отримав вчену ступінь кандидата богослов’я та вчене звання доцента МДА після закінчення екстерном Московської духовної семінарії та академії. З 1993 року є провідним науковим співробітником Інституту світової літератури РАН. З 1994 до 2000 року викладав патрологію у Російському православному університеті апостола Івана Богослова та Православному Свято-Тихонівському богословському інституті. З 1997 року затверджений у званні професора МДА та Свято-Тихонівського інституту. З 1998 року викладач історії давньої Церкви, пізніше завідувач кафедри патрології Московської духовної семінарії та академії. У 1999 році захистив магістерську дисертацію за темою «Давнє чернецтво в історії та літературних пам’ятках». Рішенням вченої ради Свято-Тихонівського інституту йому було присуджено ступінь доктора церковної історії.
Автор понад 100 наукових робіт в області патрології та історії давньої Церкви. Значна їхня частина — коментовані переклади творів святих отців та давніх церковних письменників.
Праці:
—            Творения преподобного Максима Исповедника. Книга I. Богословские и аскетические трактаты. Вступительная статья, перевод и комментарии. — М., 1993.
—            Избранные творения преподобного Максима Исповедника. — М., 2004.
—            Творения преподобного Максима Исповедника. Книга II. Вопросо-ответы к Фалассию. Часть 1. Вопросы I—LV. Вступительная статья, перевод и комментарии. — М., 1994.
—            Творения аввы Евагрия. Аскетические и богословские трактаты. Вступительная статья, перевод и комментарии. — М., 1994.
—            Бл. Феодорит Кирский. История боголюбцев. Вступительная статья, перевод и комментарии. — М., 1996.
—            Творения древних отцов-подвижников. Св. Аммон, св. Серапион Тмуитский, преп. Макарий Египетский, св. Григорий Нисский, Стефан Фиваидский, блаж. Иперехий. Перевод, вступительная статья и комментарии.— М., 1997.
—            Древнехристианский аскетизм и зарождение монашества. — М., 1998.
—            У истоков культуры святости. Памятники древнецерковной аскетической и монашеской письменности. Вступительная статья, перевод и комментарии. ­— М., 2002.
—            Преподобный Анастасий Синаит. Избранные творения. Вступительная статья, перевод и комментарии. — М., 2003.
 
Архімандрит Кипріан (Керн)
—            Золотой век святоотеческой письменности. — Париж, 1967; 2-ге видання — М.: Паломник, 1995.
—            Патрология: Лекции. ч.1. — Париж; М.: Свято-Тихоновский богословский институт, 1996.
Отець Кипріан у своїх книгах із патрології використовував останні на його час досягнення науки. При цьому в оцінці богословських течій та фігур дотримувався усталених традицій.
Народився у Тулі 11 травня 1899 року. У 1922 році закінчив юридичний, а в 1925 — богословський факультет Белградського університету. У 1927 році прийняв чернечий постриг, невдовзі після чого прийняв священний сан. З 1925 до 1928 був викладачем у Бітольській семінарії в Македонії. У цей час завершує роботу над своєю першою книгою «Крини молитовні» (Белград, 1928). У 1928—1930 роках очолював російську місію в Єрусалимі. У 1931—1936 роках знову викладав у Бітольській семінарії. У 1936 році митрополит Євлогій (Георгієвський) викликав о. Кипріана у Париж, і він став викладати у Богословському інституті грецьку мову, пастирське богослов’я та літургіку. Результатом його досліджень пастирського богослов’я стали статті «Пастирська проблематика» та «Левітство і пророцтво як типи пастирства» («Живе Передання», 1937, №3, с. 140—152), а підсумковою роботою стала книга «Православне пастирське служіння» (Париж, 1957). Головною працею о. Кипріана з літургіки стала «Євхаристія» (Париж, 1957). Заслугою о. Кипріана в галузі літургіки стала організація міжнародного семінару з цієї дисципліни при Сергіївському подвір’ї в Парижі. Цей семінар проводиться донині раз на рік. Особливу увагу о. Кипріан приділяв патристиці. Окрім докторської дисертації «Антропологія св. Григорія Палами», його перу належать книги «Золотий вік святоотецької писемності» (Париж, 1967) та «Російські переклади святоотецьких текстів» (Шеветон, 1957, французькою мовою). Помер у Сергіївському подвір’ї в Парижі 11 лютого 1960 року.
Праці:
—            Крины молитвенные. Белград, 1928. (Перевидано під назвою Взгляните на лилии полевые: Курс лекций по литургическому богословию. — Решма: Макариев-Решемская обитель, 1999).
—            Отец Антонин Капустин. — Белград, 1934. (Перевидано під назвою Отец Антонин Капустин, архимандрит и начальник Русской духовной миссии в Иерусалиме (1817—1894). — М.: Крутицкое подворье; Общество любителей церковной истории, 1997; 2005).
—            Ангелы, иночество, человечество. — Париж, 1942.
—            Евхаристия. — Париж, 1947 (перевидання: М., 1995; М.: Храм свв. Космы и Дамиана, 1999; 2001).
—            Антропология святого Григория Паламы. — Париж, 1950. (перевидання: М.: Паломник, 1996).
—            Православное пастырское служение. — Париж, 1957 (перевидання: СПб: Сатис, 1996; СПб: Сатисъ, 2000).
—            Les traductions russes des textes patristiques. Chevetogne, 1957.
—            Из неизданных писем К. Леонтьева. — Париж, 1959.
—            Памяти архимандрита Антонина Капустина. — Париж, 1965.
—            Литургика: Гимнография и эортология. — М.: Крутицкое подворье, 1997.
—            Воспоминания о митрополите Антонии (Храповицком) и епископе Гаврииле (Чепуре). — М.: Православный Свято-Тихоновский богословский институт, 2002.
Перелік його статей див.:
—            List of the writings of Professors of the Russian Theological Institute in Paris. Ed. L. Zander. 1954, 1965.
—            Спекторский Е., Давац В. Материалы для библиографии русских научных трудов за рубежом. — Белград: Т. II. —1941 (2-ге видання — 1972).
Див. про нього: Н. К. Гаврюшин. Архимандрит Киприан и его книга о святителе Григории Паламе // Встреча, № 3 (1995), с. 13—19. (http://www.humanities.edu.ru/db/msg/25903)*.
Деякі його тексти доступні онлайн, наприклад:
 
Олексій Романович Фокін
—            Латинская патрология. Т. 1: Период первый. Доникейская латинская патрология (150—325 гг.). М.: Греко-латинский кабинет Ю.А. Шичалина, 2005.
Перший курс західної патрології російською мовою. Перший том курсу охоплює донікейський період.
Олексій Романович Фокін народився 31 січня 1973 року у м. Солнєчногорськ Московської області. Отримав освіту в Російському православному університеті св. апостола Івана Богослова, котрий закінчив у 2000 році. У 2006 в Інституті філософії Російської академії наук захистив кандидатську дисертацію з філософії на тему «Християнський платонізм Марія Вікторіна». Науковий співробітник сектору філософії релігії Російської академії наук. Викладач патрології та догматичного богослов’я в Російському православному університеті св. апостола Івана Богослова, Московському державному лінгвістичному університеті та Біблійно-богословському інституті св. апостола Андрія.
 
Лев Платонович Карсавін
—            Святые отцы и учителя Церкви. Париж, 1927.
Патрологія — лише побічна сфера інтересів Л. П. Карсавіна. За освітою він медієвіст, а за головним покликанням — філософ та культуролог. Через цю призму він і дивиться на Отців Церкви. Цей посібник не є основним у вивченні патрології, а пропонує авторську інтерпретацію предмета.
Лев Платонович Карсавін народився 30 листопада 1882 року у Санкт-Петербурзі. У 1901 році вступив на історико-філологічний факультет Санкт-Петербурзького університету. Тут захопився релігійною історією західного середньовіччя, головним чином францисканським рухом та сектами вальденсів і катарів. У 1906 році отримав диплом та був залишений при університеті. З 1906 по 1908 рік перебував у академічному відрядженні в Італії. З 1908 року читав загальну історію у різних навчальних закладах Санкт-Петербурга. У 1910—1912 роках знову в академічному відрядженні у Західній Європі. Після повернення у 1912 році затверджується приват-доцентом Санкт-Петербурзького університету. Водночас пише 49 статей для словника Брокгауза і Ефрона. У 1913 році на історико-філологічному факультеті університету захистив магістерську дисертацію на тему «Нариси релігійного життя в Італії XII—XIII століть». З 1914 року ординарний професор загальної історії та інспектор університету. У 1915 році опублікував книгу «Основи середньовічної релігійності у XII–XIII століттях, переважно в Італії» і захистив її наступного року як докторську дисертацію. У квітні 1918 року обраний екстраординарним професором Петроградського університету. 1918 року була надрукована його книга «Католицтво». У 1919 році видана релігійно-філософська праця «Вельми короткі та корисні для душі роздуми про Бога, світ, людину» — твір у жанрі духовної бесіди, який розбирає середньовічну класифікацію смертних гріхів. У липні 1920 року став одним із засновників Богословського інституту в Петрограді та його професором. У 1922 заарештований ГПУ і того ж року висланий із Росії. В еміграції читав лекції в університетах Берліна, Парижа та Каунаса. У Берліні видав «Філософію історії», «Джордано Бруно», «Діалоги», «Про начала». У 1927 році в Парижі вийшла робота «Святі Отці та вчителі Церкви». У 1928 році запрошений на кафедру загальної історії Каунаського університету. Тут вийшли книги «Про особистість» (1929), «Поема про смерть» (1932). З 1931 року видає багатотомний твір «Історія європейської культури», що залишився незакінченим. У 1940 році разом з Каунаським університетом переїздить у Вільно. У 1944—1949 директор Історико-художнього музею Вільнюса. Наприкінці 1949 року заарештований за антисталінські висловлювання. 20 липня 1952 року помер від туберкульозу в інвалідному спецтаборі Абезь в АРСР Комі.
Окремі твори Карсавіна опубліковані у мережі:
 
Священномученик Іван (Попов)
—            Патрология. Краткий курс. — М., 2003.
—            Конспект лекций по патрологии. — Тверь: Булат, 2006.
—            Труды по патрологии. Т. 1. Святые отцы II—IV вв. — Сергиев Посад, 2004.
—            Труды по патрологии. Т. 2. Личность и учение блаженного Августина. — Сергиев Посад, 2005.
Патрологічні праці священномученика Івана, незважаючи на те, що написані близько ста років тому, досі не втратили актуальності. Хоча використовувані ним наукові методи та відомості значною мірою застаріли. Найбільший інтерес являють собою його оцінки окремих Отців та періодів святоотецької писемності.
Іван Васильович Попов народився у родині священика у м. Вязьма. Закінчив Вяземське духовне училище (1882), Смоленську духовну семінарію (1888) та Московську духовну академію зі ступенем кандидата богослов’я (1892). Тема кандидатської роботи: «Про совість та її походження». У 1892–1893 роках — професорський стипендіат. Магістр богослов’я (1897), тема дисертації: «Природний моральний закон». Доктор церковної історії (1917). Тема докторської дисертації: «Особа та вчення блаженного Августина» (частина 1: «Особа блаженного Августина», частина 2: «Гносеологія та онтологія блаженного Августина»). З 1893 року в.о. доцента МДА на кафедрі патристики; з 1897 року — доцент МДА; з 1898 року — екстраординарний професор МДА; з 1917 року — ординарний професор МДА.
Після припинення діяльності МДА у Сергієвому Посаді у 1919 році читав лекції на неофіційних богословських академічних курсах у Москві. У 1901–1902 перебував у науковому відрядженні в Німеччині, стажувався в Берлінському та Мюнхенському університетах. У 1903—1906 роках редагував журнал МДА «Богословський вісник». Учасник Помісного собору 1917–1918 років від МДА. У 1917 році професор Вищих жіночих богословсько-педагогічних курсів. Одночасно з педагогічною діяльністю в МДА викладав у Московському університеті: з 1907 року був приват-доцентом університету, де спочатку читав факультативний курс «Походження сучасної церковної свідомості», а у 1909—1915 роках — курс «Філософія середніх віків». З 1897 року дійсний член Московського психологічного товариства при університеті. У 1918—1923 роках читав лекції у Московському університеті на кафедрі філософії (середніх віків), яка була перетворена на Філософський дослідницький інститут.
У 1919 році звернувся до Раднаркому з протестом проти планів влади вилучити мощі преподобного Сергія Радонезького з Троїце-Сергієвої лаври. У грудні 1924 року був заарештований та засуджений до трьох років позбавлення волі. У 1925—1927 роках перебував в ув’язненні у Соловецькому таборі особливого призначення, де працював вчителем у школі грамоти для ув’язнених — кримінальних злочинців. Був одним з авторів «Соловецького послання» (1926), яке написали православні діячі, що перебували у таборі. У «Посланні» пропонувався компроміс держави й Церкви на основі лояльності Церкви стосовно держави та невтручанні державної влади у церковні справи. З 1928 року жив на засланні у селі Ситоміно Сургутського району на річці Об, де працював над дослідженням про Григорія Ніського. У 1931 році був заарештований у Сургуті, восени того ж року засуджений до заслання ще на три роки у село Самарово (нині увійшло до складу Ханти-Мансійська). У 1932 році йому було дозволено повернутися до Центральної Росії. 21 лютого 1935 року знову був заарештований та засланий у село Ігнатово Піровського району Красноярського краю. 9 жовтня 1937 року заарештований у засланні, звинувачений у контрреволюційній діяльності та розстріляний за рішенням трійки УНКВД Красноярського краю від 5 січня 1938 року.
Канонізований у 2003 році як новомученик.
Твори:
—            Естественный нравственный закон. Психологические основы нравственности. — Сергиев Посад, 1897.
—            Иоанн Златоустый и его враги. — Сергиев Посад, 1908.
—            Идея обожения в древневосточной церкви. — М., 1909.
—            Элементы греко-римской культуры в истории древнего христианства. — М., 1909.
Про нього: Голубцов С. А. Стратилаты академические. — М., 1999.
 
Микола Іванович Сагарда
—            Лекции по патрологии. I–IV века / Под общ. и научн. ред. диакона А. Глущенко и А. Г. Дунаева. М.: Издательский Совет Русской Православной Церкви, 2004.
—            Полный корпус лекций по патрологии. СПб: Воскресение, 2004.
Навчальний посібник, що охоплює перші чотири століття святоотецької писемності. Вийшло два видання книги, з яких московське є більш точним. До Санкт-Петербурзького видання також увійшли лекції брата М. І. Сагарди — О. І. Сагарди.
Микола Іванович Сагарда народився 1 грудня 1870 року у місті Золотоноша Полтавської губернії. Закінчив Переяславське духовне училище, Полтавську духовну семінарію, Санкт-Петербурзьку духовну академію зі ступенем кандидата богослов’я (1896). У 1896–1897 роках — професорський стипендіат академії по кафедрі Святого Письма Нового Заповіту. Магістр богослов’я (1904), тема дисертації: «Перше соборне послання св. апостола та євангеліста Івана Богослова». Доктор церковної історії (1917), тема дисертації: «Святий Григорій Чудотворець, єпископ Неокесарійський. Його життя, твори та богослов’я». Остання праця нагороджена Макаріївською премією. З 1905 року — доцент, потім позаштатний екстраординарний професор академії по кафедрі патристики. У 1917 році обраний штатним ординарним професором академії, але указом об’єднаного зібрання Св. Синоду та Вищої церковної ради не був затверджений у цьому званні у зв’язку з відсутністю коштів у загальноцерковній казні. З грудня 1911 по 1 січня 1915 року — редактор журналу «Християнське читання». Автор перекладів праць св. Григорія Неокесарійського (видані у Петрограді у 1916 році). У 1918 році виїхав до Полтави, потім переїхав до Києва. З 1919 року — приват-доцент Київського університету, читав лекції з історії давньої християнської літератури. У 1920 році недовго був професором Вищого інституту народної освіти у Києві. З кінця 1920 року — завідувач та головний бібліотекар Полтавської центральної наукової бібліотеки, читав лекції з історії християнства у Полтавському українському інституті суспільних наук (з 1921 року — Інститут народної освіти). Повернувшись до Києва, завідував відділенням у Всенародній бібліотеці України, був заступником голови Візантологічної комісії Всеукраїнської академії наук.
Праці:
—            Первое соборное послание св. апостола и евангелиста Иоанна Богослова. — Полтава, 1903.
—            Учение св. Иоанна Златоустого о Церкви. — СПб, 1907.
—            Новооткрытое произведение святого Иринея Лионского «Доказательства апостольской проповеди». — СПб, 1907.
—            Вера и жизнь христианская по учению св. отцов и учителей Церкви. Вып. 1-4. — Пг., 1915.
—            Святой Григорий Чудотворец, епископ Неокасарийский. Его жизнь, творения и богословие. — Пг., 1916 (перевидання — СПб, 2006).
 
Архієпископ Філарет (Гумілевський)
—            Историческое учение об отцах Церкви. 3 тома. 1-ше видання: СПб, 1859; останнє видання: М.: Андреевский флаг, 2007.
Хоча майже всі наукові дослідження та посібники, написані за доби, коли жив архієпископ Філарет, давно втратили будь-яку актуальність, ця праця і зараз становить певний інтерес завдяки точним характеристикам та узагальненням, які робить автор. Вперше в російській науці автор застосував до вчення Отців Церкви критичний метод.
Архієпископ Чернігівській Філарет (Гумілевський; справжнє прізвище Конобєєвський) народився у Тамбовській губернії в родині сільського священика. Початкову богословську освіту отримав у Тамбовській семінарії. Завершив освіту у МДА (1830), де був рукопокладений в ієромонаха. Залишений при академії, викладав церковну історію, моральне, пастирське та догматичне богослов’я. У 1833 році призначений інспектором, а в 1835 — ректором МДА, зі зведенням у сан архімандрита. З 1860 року доктор богослов’я. Йому належить ініціатива видання Святих Отців у російському перекладі та журналу «Додатки до творінь Святих Отців» (заснований у 1843 році). У 1841 році рукопокладений у єпископа Ризького. Потім займав Харківську (з 1848) та Чернігівську (з 1859) кафедри і продовжував працювати в різних сферах церковної науки. Йому належить «Історія Російської Церкви» (СПб, 1846), «Православне догматичне богослов’я» (Чернігів, 1864, 2 томи), житія святих, а також багато історичних монографій, статей та проповідей. Помер у Конотопі, коли під час епідемії холери їздив єпархією.
Див. про нього: Вениамин (Яковенко), игум. Филарет, архиеп. Черниговский // ЖМП № 10 (1966). Листовский И. С. Филарет, архиепископ Черниговский. М., 1887.
 
Іноземні дослідники
 
Йоган Квастен
—            J. Quasten, Patrology [vol. I: The Beginnings of Patristic Literature; vol. II: The Ante-Nicene Literature after Irenaeus; vol. III: The Golden Age of Greek Patristic Literature]. Utrecht — Brussels 1950, 1953, 1960.
Насьогодні найбільш авторитетне дослідження з патрології, написане англійською мовою. Закладена Квастеном методологія була продовжена сучасними дослідниками під керівництвом директора Августиніанського університету в Римі Анжело ді Бернардіно (Angelo di Berardino). У результаті було видано два додаткових томи:
—            Dal Concilie di Nicea (325) al Concilio di Calcedonias (451). I Padri latini. Cabale 1978. Англійський переклад: The golden age of Latin patristic literature from the Council of Nicea to the Council of Chalcedon. Westminster, MD, 1986. Том присвячений латинським Отцям Церкви.
—            Patrologia: I Padri Orientali (secoli V-VIII). Marietti, 2000. Англійський переклад: The Eastern Fathers from the Council of Chalcedon (451) to John of Damascus (†750). J. Clarke: Cambridge, 2006. Том присвячений грецьким Отцям після Халкідонського собору, а також авторам, чиї твори збереглися східними мовами.
 
Джон Макґакін
—            J. McGuckin. The Westminster Handbook to Patristic Theology. Louisville: Westminster John Knox Press, 2004.
Цей підручник призначений для студентів, які вивчають патрологію. Укладений він православним священиком, який викладає в Об’єднаній богословській семінарії у Нью-Йорку, також у Колумбійському університеті (США) та університеті м. Лідс (Великобританія). Підручник складається зі статей, написаних у формі енциклопедичного словника, які охоплюють як окремі персоналії святоотецької літератури, так і теми святоотецького богослов’я.
 
Бертольд Альтанер
—            B. Altaner, A. Stuiber. Patrologie: Leben, Schriften und Lehre der Kirchenväter.
Класичний посібник з патрології, що спершу був написаний німецькою, а згодом перекладений іншими західними мовами. Перше видання опубліковано у 1938 році. У 1978 році вийшло восьме німецьке видання, у 1961 — американське видання англійською мовою, у 1962 — переклад французькою мовою, у 1944 — друге видання італійського перекладу, у 1947 — переклад угорською. Перевага цього посібника у тому, що він виходить за межу IV століття та охоплює період для східних Отців до 749 року, а для західних — до 636 року.
 
Стіліанос Пападопулос
—            Στ. Παπαδόπουλος. Πατρολογία. Афины: Παρουσία, 2000 (4-те видання).
Курс патрології у двох томах. Перший том містить вступ до патрології та охоплює II і III століття християнської писемності. Другий том присвячений IV століттю. На даний момент це найкращий грецький курс з патрології. Автор планує продовжити його, охопивши й наступні століття.
Стіліанос Пападопулос — один із найвідоміших грецьких патрологів. Народився у 1933 році поблизу Коринфу. Вивчав богослов’я в Афінському університеті, а потім продовжив післядипломну освіту в університетах Сорбонни та Мюнхена. З 1972 року професор богословського факультету Афінського університету на кафедрі патрології та святоотецького богослов’я. Головна сфера наукових інтересів — Отці-каппадокійці.
 
Панайотіс Христу
—            Π. Χρήστου. λληνικ Πατρολογία. Салоники, 1985—1992.
Найповніший курс патрології грецькою мовою у п’яти томах. Існує англійський переклад курсу за редакцією о. Георгія Драгаса.
Панайотіс Христу народився у 1917 році поблизу Яніни у Греції. Після закінчення богословського факультету Афінського університету проходив післядипломну освіту в Єльському та Бостонському університетах США. Стояв біля витоків богословського факультету Солунського університету, де у 1954 році був обраний професором. З 1963 до 1964 був деканом богословського факультету, а в 1966—1967 — ректором університету. Був одним із організаторів та першим директором (1966—1989) Патріаршого центру святоотецьких досліджень у Салоніках, а також директором Центру богословських та агіологічних досліджень Салонік (1989—1994). У 1966–1967 роках був міністром північної Греції, а в 1973–1974 — міністром освіти та релігій Греції. У 1974 році був вимушений залишити викладання в університеті. Помер 1996 року.
 
Алоїз Ґрільмаєр
Народився 1 січня 1910 року у м. Пехбрунн (Баварія). У 1929 році вступив до ордену єзуїтів. У 1937 році рукопокладений у священика. Після вивчення філософії у Мюнхені та богослов’я у Валькенбурзі (Голландія), Франкфурті та Римі, у 1942 році захистив докторську дисертацію в університеті Фрібурга. Викладав богослов’я у Мюнхені (1944—1948), Бюрені (1948—1950), Франкфурті (1950—1978). Під час II Ватиканського собору був членом Богословської комісії. З 1972 року консультант організації «Pro Oriente». У 1993 році обраний членом-кореспондентом Баварської академії наук. 1994 року зведений у кардинала. Помер 13 вересня 1998 року.
Його фундаментальна праця «Ісус Христос у вірі Церкви» становить ретроспективу розвитку вчення про Боговтілення від доби Нового Заповіту до початку IX століття. Робота задумана у трьох томах. Перший том охоплює період від I століття до Халкідонського собору (451 р.), другий том — до 600 року, третій том — до 800 року. Головною частиною роботи є другий том, що задуманий у шести частинах і включає у себе: опис джерел (частина 1), історію розвитку догмата про Боговтілення у межах Константинопольської Церкви (частина 2), Єрусалима та Антіохії (частина 3), Єгипту, включаючи Ефіопію та Нубію (частина 4), латинського Заходу (частина 5), Персії, Вірменії та Грузії (частина 6). Сам Ґрільмаєр опублікував перший том та 1, 2 і 4 частину другого тому. У виданні праці йому допомагала його учениці Терезія Гайнталер (Theresia Hainthaler), котра продовжила розпочату ним справу після його смерті. Під її редакцією вийшла 3 частина другого тому, готуються 5 та 6 частини цього ж тому. Третій том лише запланований.
Бібліографія видання
Німецькою мовою: A. Grillmeier. Jesus der Christus im Glauben der Kirche:
—            Band 1: Von der Apostolischen Zeit bis zum Konzil von Chalcedon (451). Freiburg, Basel, Wien, 1979 (1-ше вид.), 1982 (2-ге вид.), Auflage 1990 (3-тє вид.).
—            Band 2/1: Das Konzil von Chalcedon (451). Rezeption und Widerspruch (451—518). Freiburg, Basel, Wien, 1986 (1-ше вид.), 1991(2-ге вид.).
—            Band 2/2: Die Kirche von Konstantinopel im 6. Jahrhundert. Freiburg, Basel, Wien, 1989.
—            Band 2/3: Die Kirchen von Jerusalem und Antiochien nach 451 bis 600. Freiburg, Basel, Wien, 2002.
—            Band 2/4: Die Kirche von Alexandrien mit Nubien und Äthiopien ab 451. Freiburg, Basel, Wien, 1990.
Англійський переклад: A. Grillmeier. Christ in Christian Tradition:
—            Vol I: From the Apostolic Age to Chalcedon. Oxford, 1965 (1-ше вид.), 1975 (2-ге вид.).
—            Vol II: From the Council of Chalcedon (451) to Gregory the Great (590—604).
o   Part 1: Reception and Contradiction. The development of the discussion about Chalcedon from 451 to the beginning of the reign of Justinian. London, Oxford, 1987.
o   Part 2: The Church of Constantinople in the Sixth Century. London, Louisville, 1995.
o   Part 4: The Church of Alexandria with Nubia and Ethiopia after 451. London, Louisville, 1996.
Французький переклад: A. Grillmeier. Le Christ dans la tradition chrétienne:
—            Tome I: De l'âge apostolique à Chalcédoine (451). Paris, 1973 (Cogitatio fidei 72 — 1-ше вид.), 1973 (Cogitatio fidei 230 — 2-ге вид.).
—            Tome II/1: Le Concile de Chalcédoine (451): réception et opposition. Paris, 1990 (Cogitatio fidei 154).
—            Tome II/2: L'Église de Сonstantinople au VIe siècle. Paris, 1993 (Cogitatio fidei 172).
—            Tome II/4: L'Église d'Alexandrie, la Nubie et l'Éthiopie après 451. Paris, 1996 (Cogitatio fidei 192).
Італійський переклад: A. Grillmeier. Gesù il Cristo nella fede della chiesa:
—            Vol. I/1–2: Dall'età apostolica al concilio di Calcedonia (451). Brescia, 1982 (Biblioteca teologica 18–19).
—            Vol. II/1: La ricenzione del concilio di Calcedonia (451—518). Brescia, 1996 (Biblioteca teologica 24).
—            Vol. II/2: La chiesa di Constantinopoli nel VI secolo. Brescia, 1999 (Biblioteca teologica 25).
—            Vol. II/4: La chiesa di Alessandria, la Nubia e l'Etiopia dopo il 451. Brescia, 2001 (Biblioteca teologica 26).
Іспанський переклад:
—            A. Grillmeier. Cristo en la tradiciòn cristiana. Desde el tempo apostòlico hasta el concilio de Calcedonia (451). Salamanca, 1997 (Verdad e imagen 143).
У процесі виходу видань, у тому числі перекладів іншими мовами, книга поповнюється новими бібліографічними та науковими даними. На даний момент найсвіжіші наукові дані містяться у наступних виданнях:
—            Том I французькою мовою (2003)
—            Том II/1 італійською мовою (1996)
—            Том II/2 італійською мовою (1996)
—            Том II/3 німецькою мовою (2002)
—            Том II/4 італійською мовою (2001)
Спеціальне німецьке видання, що вийшло у 2004 році містить додатки до томів I, II/2, II/4.
 
Ярослав Пелікан
—            J. Pelikan. The Christian Tradition: A History of the Development of Doctrine. 5 томів, Chicago: University of Chicago Press, 1973—1990.
o   Volume 1: The Emergence of the Catholic Tradition 100–600 (1973)[4]
o   Volume 2: The Spirit of Eastern Christendom 600—1700 (1974)
o   Volume 3: The Growth of Medieval Theology 600—1300 (1978)
o   Volume 4: Reformation of Church and Dogma 1300—1700 (1984)
o   Volume 5: Christian Doctrine and Modern Culture since 1700 (1990)
У роботі представлена ретроспектива розвитку християнської писемності від перших століть до нашого часу. Простежуються глибинні зв’язки між напрямками думки.
Ярослав Пелікан народився 1923 року у США у родині емігрантів зі Східної Європи. Його батько був словак, а мати — сербка. Навчався у семінарії Конкордія в Огайо, писав докторську дисертацію у Чиказькому університеті. З 1962 року викладав у Єльському університеті. За наукові праці отримав багато нагород, у тому числі премію Клюге, яку він передав Свято-Володимирській семінарії. Наприкінці життя прийняв Православ’я. Помер у 2006 році.
 
Адальбер-Ґот’є Аман
—            A.-G. Hamman. Guide Pratique des Pères de l'Église. Paris, 1967. Перевидана під іншою назвою: A.-G. Hamman. Les Pères de l’Église. Paris, Éditions Migne, «Les Pères dans la foi, n° 1», 2000.
Це спрощений вступ до вчення Святих Отців, котрий, втім, може використовуватись як вступний посібник.
 
Ганс Фрайхер фон Кампенгаузен
—            H. F. v. Campenhausen. Griechische Kirchenväter. Kohlhammer, Stuttgart 8. Aufl. 1993.
—            H. F. v. Campenhausen. Lateinische Kirchenväter . Kohlhammer, Stuttgart 7. Aufl. 1995
Класичний німецький посібник, що охоплює як грецьких, так і латинських Отців Церкви.
 
Отто Барденгевер
—            O. Bardenhewer. Geschichte der Altkirchlichen Literatur. 2 ed. 5 vols. Freiburg im Breisgau: Herdersche Verlagshandlung, 1913-1932.
Стара праця, яка досі не втратила своєї актуальності. Охоплює період до VIII століття і включає сирійських та вірменських авторів.
 
Адольф фон Гарнак
—            A. v. Harnack. Geschichte der altchristlichen Literatur bis auf Eusebius. Altchristlichen literatur in den ersten drei Jahrhunderten, I-II. Leipzig, 1893, Freiburg im Breisgau, 1898 (2-ге вид.; репринтно перевидане у 2002 видавництвом «Elibron»).
Класичне видання, що надало патрології як науці сучасного критичного напряму.
 
Ганс-Ґеорг Бек
—            H.-G. Beck. Kirche und theologische Literatur im byzantinischen Reich (Handbuch der klassischen Altertumswissenschaft 12,2,1). Мюнхен, 1977 (3-тє видання).
Класична робота з візантистики, вперше видана у 1959 році. Містить бібліографію до 1957 року. Церковна писемність представлена тут з точки зору візантистики, без заглиблення у богословський зміст.
 
 
Довідники
 
Патрологічні довідники, або інструменти, допомагають правильно ідентифікувати той чи інший святоотецький текст, знайти найбільш точне його видання, а також полегшують роботу з самим текстом.
 
Ключі
 
Ключі — це каталоги святоотецьких творів з їхнім описом.
—            E. Dekkers, A. Gaar. Clavis Patrum Latinorum, Brepols–Turnhout, 1995. Містить каталог латинських Отців, скорочена назва CPL, однотомне видання.
—            M. Geerard, J. Noret. Clavis Patrum Graecorum, Brepols–Turnhout, 1998. Містить каталог грецьких Отців, скорочена назва CPG, видання у п’яти томах і том з додатковими відомостями (addenda).
—            M. Geerard. Clavis Apocryphorum Novi Testamenti. Brepols–Turnhout, 1992. Каталог видань апокрифів Нового Заповіту.
—            H. Kraft. Clavis Patrum Apostolicorum. Darmstadt: Wissenschaftliche Buchgesellschaft, 1964. Каталог апостольських Отців.
—            Epistolari Cristiani (secc. IV):Repertorio Bibliografico. Rome: Benedictina Editrice, 1990 (3 томи). Каталог видань і перекладів ранньохристиянської епістолярної літератури. Том 1 містить грецькі та латинські тексти епістолярного жанру з І по ІІІ століття; том 2 — латинську літературу IV–V століть; том 3 — грецьку літературу того ж періоду.
 
Ініції
 
Ініції — збірки з початковими фразами святоотецьких творів. Перша фраза часто є більш точним ідентифікатором твору, аніж його назва, яка у багатьох випадках видозмінювалась у процесі копіювання тексту.
—            Ch. Baur. Initia Patrum Graecorum, I–II, Рим, 1955. Ініції грецьких Отців.
—            E. Follieri. Initia Hymnorum Ecclesiae Graecae, I–VI–2, Ватикан, 1960—1966. Ініції грецьких гімнографічних текстів.
—            J. Clement. Initia Patrum Latinorum, Turnhaut, 1971. Ініції латинських Отців.
—            M. Vatasso. Initia Patrum, I–II, Рим, 1906—1908. Ініції латинських Отців, видання застаріле.
Інформацію про ініції можна також знайти у ключах.
 
Бібліографії
 
Бібліографічні збірки містять списки книг і статей, опублікованих з тієї чи іншої теми. Як правило, публікації наводяться за роком видання.
—            Bibliographia Patristica. Internationale patristische Bibliographie. Berlin: Walter de Gruyter, 1959 і далі. Щорічне бібліографічне видання, присвячене публікаціям у галузі патрології.
—            J. L. Stewardson. A Bibliography of Bibliographies on Patristics. Evanston: Garrett Theological Seminary Library, 1967.
—            Elenchus Bibliographicus Biblicus. З 1920 до 1968 друкувався в журналі «Biblica», а потім став виходити як окреме видання. Збірка описує переважно книги з біблеїстики, однак містить посилання і на ранньохристиянський період.
—            L'Année Philologique. Видається щорічно з 1924 року. Збірка присвячена в основному бібліографії з античності, у тому числі з ранньої латинської та грецької патрології.
—            Revue d'histoire Ecclesiastique. Louvain: Universite Catholique de Louvain, 1900 і далі. У журналі є розділ «Bibliographie», де описуються новинки з церковної історії.
—            Base d'Information Bibliographique en Patristique / Bibliographic Information Base in Patristics (http://www.bibl.ulaval.ca/bd/bibp/english.html). Безкоштовна онлайнова база книг і статей з патрології, що підтримується Лавальським університетом у Канаді.
 
Атласи
 
Атласи церковної історії дозволяють отримувати більш наглядне уявлення про стан Церкви за доби Святих Отців.
—            F. H. Littell. Historical Atlas of Christianity. New York: Continuum, 2001.
—            H. Chadwick. Atlas of the Christian Church. Oxford: Phaidon, 1990.
—            T. Dowley. The Baker Atlas of the Bible and Christianity. Grand Rapids, MI: Baker Books, 1997.
—            R. Talbert. Barrington Atlas of the Greek and Roman world. Princeton: Princeton University Press, 2000.
 
Енциклопедії
 
—            Православная энциклопедия. Проект, що здійснюється Церковно-науковим центром Російської Православної Церкви «Православна енциклопедія». Сайт проекту: http://www.pravenc.ru/.
—            Θρησκευτικ καθικγκυκλοπαιδεία, Ἀθήνα, 1962—1968 (12 томів).
—            M. Viller. Dictionnaire de spiritualité ascétique et mystique. Paris, 1932 і далі.
—            F. Gabrol, H. Leclercq. Dictionnaire d'archéologie chrétienne et de liturgie. Paris, 1907 і далі, всього 15 томів.
—            Baudrillart et al. Dictionnaire d'histoire et de géographie ecclésiastiques. Paris, 1912 і далі.
—            E. Ferguson. Studies in Early Christianity. New York: Garland, 1993 (18 томів).
—            Th. Klauser. Reallexicon für Antike und Christentum. Stuttgart, 1941 і далі.
—            Pauly–Wissowa–Kroll. Realenzyklopädie der klassischen Altertumswissenschaft. Stuttgart, 1893 і далі.
—            A. Atiya. The Coptic Encyclopedia. New York: Macmillan Publishing Company, 1991.
—            A. Vacant, E. Mangenot, Е. Amann. Dictionnaire de théologie catholique. Paris, 1903 і далі.
—            Theologische Realenzyklopädie / Hrsg. v. G. Krause, G. Müller. B.; N. Y., 1976—2004 (36 томів).
—            M. Buchberger. Lexikon für Theologie und Kirche. Freiburg im Breisgau, 1930—1938 (10 томів).
—            J. McClintock, J. Strong. Cyclopedia of Biblical, Theological and Ecclesiastical Literature. Grand Rapids: Baker, 1968-70 (репринт, 12 томів).
—            E. A. Livingstone. The Concise Oxford Dictionary of the Christian Church. Oxford University Press, 1977.
—            J. D. Douglas, E. E. Cairns. The New International Dictionary of the Christian Church. Revised. Grand Rapids: Zondervan, 1978.
—            А. Richardson, J. Bowden. The Westminster Dictionary of Christian Theology. Philadelphia: Westminster, 1983.
—            New Catholic Encyclopedia. New York: McGraw–Hill, 1967 (15 томів).
—            V. Villien, E. Magnin, R. Naz. Dictionnaire de droit canonique. Paris, 1924 і далі.
—            А. Hauck. Realenzyklopädie für protestantische Theologie und Kirche. Leipzig, 1896—1913 (24 томи).
—            S. M. Jackson. New Schaff-Herzog Encyclopedia of Religious Knowledge. New York: Funk and Wagnalls, 1908—1912. (репринт Grand Rapids: Baker, 1949—1950. 13 томів.)
—            J. Hastings. Encyclopaedia of Religion and Ethics. New York: Scribner's Sons, 1908—27 (13 томів).
 
Словники
 
—            H. G. Liddell, R. Scott. A Greek-English Lexicon, revised and augmented throughout by Sir Henry Stuart Jones, with the assistance of Roderick McKenzie. Oxford: Clarendon Press, 1940.
—            E. A. Sophocles. Greek Lexicon of the Roman and Byzantine Periods (146 B.C. to 1100 A.D.). New York, 1888 (3-тє видання).
—            G. W. H. Lampe. A Patristic Greek Lexicon. Oxford, 1968 (2-ге видання).
—            W. Buchwald, A. Holweg, O. Prinz. Lexicon griechischer und lateinischer Autoren des Altertums und Mittelalters. München, 1963.
—            Thesaurus Linguae Latinae. Leipzig, 1900 і далі.
 
 
Інтернет-бібліотеки
 
Багато текстів, як оригіналів, так і перекладів, зараз доступні через Інтернет. Вони або перебувають у вільному доступі, або за платною реєстрацією. Нижче наводиться перелік основних Інтернет-ресурсів, через які можна отримати доступ до святоотецьких текстів.
 
«Сторінка Андрія Лебедєва»
Найповніше зібрання православних текстів російською мовою. Окрім іншого, тут розміщені тексти Отців у перекладі російською, а також тексти з патрології.
 
«Східна література»
На цьому сайті розміщені російські переклади джерел з історії середньовічного світу, у тому числі дуже рідкісних. Не всі опубліковані джерела стосуються християнського сходу.
 
«Квестія»
"Questia" — це найповніше зібрання книг і статей англійською мовою з усіх сфер знань, включаючи патрологію. За відомостями самої «Квестії» тут міститься більше 67000 книг та 1,5 мільйони журнальних статей. Це комерційний проект і повний доступ до нього можливий лише за платною реєстрацією. З ресурсом зручно працювати. Тут продумана система пошуку, а цитати з книг і статей легко та за всіма правилами цитування вставляються у документи, з якими ви працюєте.
 
«Міріобіблос»
"Myriobiblos" — це грецька бібліотека богословських текстів, як давніх, так і сучасних. Основний масив матеріалів грецькою мовою, але також є матеріали іншими мовами, у тому числі російською. Усі тексти перебувають у вільному доступі.
 
«Цифрова бібліотека Персей»
"Perseus" — це, в основному, зібрання класичних текстів давньогрецькою мовою, у тому числі зі святоотецької доби. Присутні потужні філологічні інструменти. Усі тексти перебувають у вільному доступі.
 
«Бібліотека святого Пахомія»
Православний англомовний ресурс.
 
«Бібліотека християнської класики в ефірі»
"Christian Classics Ethereal Library" —бібліотека з вільним доступом, що містить сотні класичних християнських текстів, переважно англійською мовою.
 
«Ранні християнські твори»
"Early Christian Writings" містить ранньохристиянські тексти I–II століть, включаючи апокрифи та гностичні тексти.
 
«Бібліотека гностичного товариства»
"The Gnostic Society Library" — бібліотека ранньохристиянських текстів, переважно гностичних, але святоотецьких також.
 
«Латинська бібліотека»
"The Latin Library" — зібрання класичних та середньовічних текстів латинською мовою.
 
«Корпус латинської писемності»
"Corpus Scriptorum Latinorum" — це зібрання класичних, у тому числі й християнських, текстів латинською мовою.
 
«Бібліотека Августа»
"Bibliotheca Augustana" — бібліотека текстів давньогрецькою мовою, латиною, на івриті та сучасними європейськими мовами. Містить оригінальні тексти Святого Письма і деякі святоотецькі твори.
 
«Проект Лібеллус»
"Project Libellus" — бібліотека латинських і грецьких текстів.
 
«Проект Ґутенберґ»
"Project Gutenberg" — проект, у рамках якого оцифровано безліч старих текстів і стародруків, переважно англійською мовою. Усі книги знаходяться у вільному доступі.
 
«Електронні тексти Дамбартон Оукс»
"Dumbarton Oaks Electronic Texts" — відносно невелике, але цікаве зібрання текстів і праць, опублікованих Центром візантійських досліджень, розташованим у Вашингтоні.
 
«Кельтський корпус електронних текстів»
"CELT Corpus of Electronic Texts" — ресурс із пам’ятками кельтської духовної культури та історії.
 
«Онлайнова середньовічна та класична бібліотека»
"Online Medieval and Classical Library" — бібліотека класичних і середньовічних текстів.
 
«Онлайнові коментарі до середньовічних досліджень»
"On-line Reference Book for Medieval Studies" містить тексти та дослідження із західного середньовіччя.
 
Засоби «Ґуґл»
Компанія «Ґуґл» (www.google.com) розробила для дослідників низку засобів, що полегшують пошук наукової інформації у Мережі.
 
 
Видавництва
 
У світі існує кілька великих академічних видавництв, котрі не лише публікують дослідження та тексти, що належать патрології, а й самі є центрами, навколо яких зосереджена дослідницька діяльність. Як правило, ці видавництва одночасно публікують тексти, монографії, журнали, випускають електронні носії, підтримують Інтернет-ресурси. Нижче наводяться основні видавництва такого рівня.
 
«Бреполс» (Brepols)
Міжнародне видавництво, що базується у Бельгії. Спеціалізується на гуманітарних дисциплінах, до яких належить і богослов’я. Видає тексти і монографії. Один із найвідоміших проектів видавництва — серія «Корпус християн» (Corpus Christianorum). Підтримує також онлайнові бази даних, що доступні за реєстрацією на сайті http://www.brepols.net/.
 
«Брілл» (Brill)
Міжнародне видавництво, розташоване у Нідерландах. Видає монографії та багато журналів. Пропонує своїм користувачам низку онлайн-довідників за платною реєстрацією, серед яких "Dictionary of Gnosis & Western Esotericism", "The Brill Dictionary of Religion", "Encyclopaedia of Islam", "Encyclopaedia of Judaism", "Jacoby Online", "New Pauly Online", "World Christian Database" та інші.
 
«Пітерс» (Peeters)
Міжнародне видавництво, що функціонує на базі Лувенського університету у Бельгії. Публікує серію «Корпус східних християнських письменників» (Corpus scriptorum christianorum orientalium).
 
«Вальтер де Ґрутер» (Walter de Gruyter)
Видавничий дім, що публікує оригінальні тексти, монографії та журнали переважно німецькою мовою.
 
«Мор Зібек» (Mohr Siebeck)
Видавництво, яке спочатку було пов'язане з Гейдельберзьким університетом у Німеччині, а зараз бере участь у багатьох міжнародних проектах.
 
«Континуум» (Continuum)
Міжнародна видавнича група, що спеціалізується на публікації англомовної літератури. Поглинула великий британський видавничий дім "T&T Clark", що спеціалізувався на релігійній літературі.
 
«Ешґейт» (Ashgate)
Видавничий дім, що публікує монографії переважно англійською мовою. Видавництво підтримує унікальну серію «Варіації» (Variorum), в якій окремими томами передруковуються статті найбільш відомих учених (див.: http://www.ashgate.com/subject_area/variorum/variorum_intro.htm).
 
«Блеквелл» (Blackwell)
Британська видавнича компанія, що з часом стала міжнародною.
 
«Видавництво Оксфордського університету» (Oxford University Press)
Англомовне видавництво, що є частиною Оксфордського університету і публікує праці як оксфордських, так і сторонніх дослідників.
 
«Видавництво Кембриджського університету» (Cambridge University Press)
Видавництво в галузі богослов’я, відоме своїми виданнями Святого Письма та вступними публікаціями з богослов’я та філософії (Cambridge Companions), які є хорошими навчальними посібниками. Більше, ніж багато інших видавництв, публікує наукові монографії в електронному форматі.
 
«Видавництво Свято-Володимирської семінарії» (St. Vladimir's Seminary Press)
Видавництво, що функціонує при Свято-Володимирській семінарії у Нью-Йорку (Православна Церква в Америці). Спеціалізується на виданні православної літератури англійською мовою.
 
«Серф» (CERF)
Франкомовне видавництво, що пов’язане з Римо-католицькою Церквою і публікує релігійні книги переважно популярного характеру. Видає серію «Християнські джерела» (Sources Chrétiennes).
 
 
Дослідницькі центри
 
Патрологи світу об’єднані у товариства та асоціації. Патрологічна наука розвивається у спеціально створених для цього дослідницьких центрах та вивчається на богословських факультетах багатьох університетів світу. Нижче наводиться список таких патрологічних центрів.
 
Патрологічні товариства:
—            Міжнародна асоціація патристики (Association Internationale d'Études Patristiques або AIEP / International Association of Patristic Studies або IAPS), http://www.cecs.acu.edu.au/aiep/aiep.htm;
—            Північноамериканське патристичне товариство (The North American Patristic Society або NAPS), http://moses.creighton.edu/NAPS/;
—            Канадське товариство патристичних досліджень (The Canadian Society of Patristic Studies), http://www.ccsr.ca/csps/;
 
Дослідницькі центри:
—            Центр ранньохристиянських досліджень при Австралійському католицькому університеті (Centre for Early Christian Studies Australian Catholic University), http://www.cecs.acu.edu.au;
—            Центр досліджень раннього християнства при Католицькому університеті Америки (Center for the Study of Early Christianity Catholic University of America), http://arts-sciences.cua.edu/ecs/faculty/;
—            Центр візантійських досліджень Дамбартон Оукс (Center for Byzantine Studies Dumbarton Oaks), директор Еліс–Мері Талбот (Alice–Mary Talbot), сайт http://www.doaks.org/Byzantine.html;
—            Комісія зі Святих Отців при Австрійській академії наук (Kirchenväter-Kommission der Österreichischen Akademie der Wissenschaften), http://www.oeaw.ac.at/~kvk/index.htm;
—            Комісія з видання «Корпусу латинських Отців Церкви» при Австрійській академії наук (Kommission zur Herausgabe des Corpus der lateinischen Kirchenväter (CSEL) der Österreichischen Akademie der Wissenschaften), http://www.oeaw.ac.at/kvk/;
—            Центр з вивчення давньої церковної історії та патрології при Фрайбурзькому університеті (Arbeitsbereich Alte Kirchengeschichte und Patrologie Theologischen Fakultät Freiburg), керівники проф. Карл С. Франк (Prof. em. Karl Suso Frank), доктор Томас Бем (Dr. Thomas Böhm), http://www.theol.uni-freiburg.de;
—            Комісія з видань і вивчення праць Отців Церкви, або Патристична комісія (Edition und Untersuchung von Werken der Kirchenväter, або Patristische Kommission; Akademien der Wissenschaften in Göttingen, Heidelberg, Mainz und München), керівник проф. Вольфґанґ Лебек (Wolfgang Lebek), http://www.akdw.nrw.de/Seiten/Forschung-Patri.html;
—            Інститут античності та християнства (Institute for Antiquity and Christianity), що знаходиться в Каліфорнії та діє на базі Клермонтського післядипломного університету за підтримки Клермонтської богословської школи, http://iac.cgu.edu/;
—            Дослідницька група з вивчення Григорія Ніського (Forschungsstelle Gregor von Nyssa, Westfälischen Wilhelms — Universität Münster), керівник проф. Вольф-Дітер Хаусхільд (Prof. Dr. Wolf-Dieter Hauschild), http://www.gregor-von-nyssa.de/;
—            Августиніанський патристичний інститут (Istituto Patristico Augustinianum), http://www.patristicum.org/;
—            Августиніанський інститут (Augustijns Instituut) у м. Ейдговені у Нідерландах, директор Йоп Сміт (Joop Smit, OSA), http://www.augustijnsinstituut.nl/;
—            Августиніанський історичний інститут (Augustinian Historical Institute) в університеті міста Вілланова, у штаті Пенсильванія (США), директор Карл Ґерсбах (Karl Gersbach, OSA), http://www.ahi.villanova.edu/;
—            Інститут августиніанських досліджень (Institute d'Etudes Augustiniennes), що знаходиться у Парижі; спільно з видавництвом «Бреполс» видає наступні серії:
o   "Collection des Etudes Augustiniennes", де публікуються наукові монографії, присвячені блаж. Августину;
o   "Bibliothèque Augistinienne & Nouvelle Bibliothèque Augistinienne", де публікуються тексти блаж. Августина у латинському оригіналі та їхні переклади французькою мовою;
o   "Revue d'Etudes Augustiniennes", "Patristiques & Recherches Augustiniennes", "Patristiques" — журнали з науковими статтями, присвяченими блаж. Августину.
 
Навчальні центри
—            Лувенський університет;
—            Лавельський університет;
—            Даремський університет;
—            Фрайбурзький університет;
—            Кафедра при Реґенсбурзькому університеті (Lehrstuhl für Alte Kirchengeschichte und Patrologie Katholisch — Theologischen Fakultät der Universität Regensburg), керівник проф. Андреас Меркт (Prof. Dr. Andreas Merkt), http://www.uni-regensburg.de/Fakultaeten/Theologie/altekg/index.html;
—            Кафедра при Ерфуртському університеті (Lehrstuhl für Alte Kirchengeschichte, Patrologie und Ostkirchenkunde Katholisch — Theologischen Fakultät der Universität Erfurt), керівник доктор Адальберт Келлер (Dr. Adalbert Keller), http://www.uni-erfurt.de/theol/;
—            Кафедра при Мюнхенському університеті (Lehrstuhl für Kirchengeschichte des Altertums und Patrologie Katholisch — Theologischen Fakultät der Universität München), керівник проф. Райнхард Хюбнер (Prof. Dr. Reinhard Hübner), http://www.kaththeol.unimuenchen.de/historisch/alt_patrologie/index.html;
—            Кафедра при Вюрцбурзькому університеті (Lehrstuhl für Kirchengeschichte des Altertums, christliche Archäologie und Patrologie Katholisch — Theologischen Fakultät der Universität Würzburg), керівник проф. Франц Дюнцл (Prof. Dr. Franz Dünzl), http://www.theologie.uni-wuerzburg.de/hist/thakg/;
—            Кафедра при Трієрському університеті.
 
 
Отці та Біблія
 
Порівняно недавно у патрологічній науці став активно розвиватися напрям на межі з біблеїстикою. Цей напрям вивчає те, як Отці Церкви розуміли Святе Письмо. Для ознайомлення з цією галуззю знань можна порадити наведені нижче матеріали.
 
«Давньохристиянський коментар на Святе Письмо»
"Ancient Christian Commentary on Scripture" — це багатотомне видання, у якому опубліковані вибіркові святоотецькі коментарі на біблійні тексти. Коментарі розміщені за порядком текстів Святого Письма. Проект передбачає видання 28 томів, що охоплять період від I до VIII століття і будуть містити коментарі на всі книги Святого Письма, з другоканонічними включно.
Проект здійснюється міжнародною групою патрологів на базі університету Дрю (Drew University) у штаті Нью-Джерсі в США. Керівник проекту — Томас Оден (Thomas Oden). Публікація томів здійснюється американським видавництвом «Інтерверсіті» (Intervarsity). З 2006 року видання стало поширюватися на компакт-дисках. Сайт серії: http://www.ivpress.com/accs/.
Серія перекладається іншими мовами: іспанською, китайською, італійською, арабською та російською. Російський переклад публікується у видавництві «Герменевтика пресс». Назва російської серії: «Библейские комментарии отцов Церкви и других авторов I—VIII вв.».
 
«Вступ до патристичної екзегези»
—            Ch. Kannengiesser. Handbook of Patristic Exegesis. The Bible in Ancient Christianity. 2 vols., Leiden: Brill, 2004. Також в одному томі: Leiden: Brill, 2006.
Це фундаментальна праця, що є вступом до патристичної екзегези Святого Письма. Також у ній детально описані патристичні довідники та інструменти.
Автор книги, Чарльз Канненґісер, був наступником кардинала Жана Даніелу в Католицькому університеті Парижа, професором історичного богослов’я в університеті Нотр-Дам у США, співробітником поглиблених досліджень при Принстонському університеті. З 1992 року і дотепер — професор університету Конкордія в Канаді. Основна тема досліджень — богослов’я святителя Афанасія Олександрійського. Протягом більш ніж 50 років пише також на теми патристичної екзегези.
 
«Патристична Біблія»
"Biblia Patristica" — це проект реконструкції тексту Святого Письма на основі цитат та алюзій на біблейські тексти, взятих із святоотецьких творів. Для патрологів «Патристична Біблія» цікава тим, що дозволяє знаходити у святоотецьких текстах місця, присвячені тлумаченню потрібної строфи зі Святого Письма.
У 1965 році Андре Бенуа (André Benoit) та П'єр Пріґан (Pierre Prigent) створили на базі протестантського богословського факультету Страсбурзького університету Центр патристичного аналізу та документації (Centre d'Analyse et de Documentation Patristiques). Невдовзі Центр налагодив співробітництво з Національним центром наукових досліджень у Парижі. За фінансової підтримки останнього у 1975 році розпочався проект видання «Патристичної Біблії». Відтоді опубліковано шість томів та додаток:
—            1. Des origines à Clément d'Alexandrie et Tertullien, Paris 1975.
—            2. Le Troisième siècle (Origène excepté), Paris 1977.
—            3. Origène, Paris 1980.
—            4. Eusèbe de Césarée, Cyrille de Jérusalem, Épiphane de Salamine, Paris 1987.
—            5. Basile de Césarée, Grégoire de Nazianze, Grégoire de Nysse, Amphiloque d'Iconium, Paris 1991.
—            6. Hilaire de Poitiers, Ambroise de Milan, Ambrosiaster, Paris 1995.
—            Додаток: Philon d'Alexandrie, Paris 1982.
Кожен том містить від 40 000 до 50 000 цитат зі Святого Письма, вибраних зі святоотецьких текстів. Цитати розміщені відповідно до біблійних текстів. Анонсовано видання томів, присвячених єгипетським та сирійським авторам.
 
 
© Сергій Говорун, священик, 2007
© «Центр християнських перекладів», 2009
Переклад з російської: Дмитро Кузьменко
Літературна редакція: Людмила Людвиченко
Загальна редакція: Євген Матвєєв
 




[1] Відомості щодо останнього перевидання — додаток редакції.
[2] Так само.
[3] Посилання, відмічені зірочкою — додаток перекладача та редакції.
[4] Російською мовою виданий перший том цієї праці: Пеликан, Ярослав. Христианская традиция. История развития вероучения. Том 1. Возникновение кафолической традиции. М.: Духовная библиотека, 2007. — Прим. ред.

Причіплений файлРозмір
Скачати як doc338 КБ
Скачати як pdf450.42 КБ

Пошук
Вхід
"Успенские чтения"

banner

banner