"Люби і роби, що хочеш" (святий Августин).

Мабуть, саме з цим кредом і живуть організатори та учасники КЛБІ.
Цьогоріч мені вперше довелося побувати на острівці любові поміж соснами, що всього за 35 км від Києва.

Незважаючи на те, що мої друзі Андрій Строцев та Лідія Лозова розповідали мені про Інститут як щось особливе та класне, мені важко було збагнути, як саме лекції, навіть змістовні та важливі, можуть бути класними: цікавими - так, інформативними - так, але класними - не розумію... Та все ж, моя цікавість перемогла - і я наважилася приїхати.

Уже першого дня я почала розуміти, що справа не в лекціях ( хоча і в них також), а в тому, що взагалі там відбувається, а про це дуже важко писати, бо як сказав Олександр Філоненко, треба "приїхати і подивитися". Я довго думала: "В чому ж секрет?" І відкрила таємницю, яка полягає в тому, що майже всі лекції на КЛБІ - це не просто якийсь сухий теоретичний матеріал, а особистий досвід, свідчення лекторів, що, крім того, підкріплюються їх практичним життям, справжніми вчинками, способом життя.

КЛБІ мені видався, певною мірою, мінімальною моделлю раю. Там кожний може бути і є собою, там стираються будь-які кордони: конфесійсності, національності, статусності, віку і, навпаки - немає формальностей та заборон...

Це інститут, де дискусії заохочуються та ведуться аргументовано, а не маніпулятивно чи за допомогою образ, а жодний прояв авторитаризму чи свавілля не має шансу прорости.

Там рівноцінними себе почувають діти та досвідчені викладачі Сорбони, там слова гідність, любов, дружба, свобода, авторитет (без перетворення в авторитаризм), служіння, екуменізм - це не примарні ідеали (поговорили та розійшлись), а те, що в дивовижний спосіб реалізовується щодня дорослими та дітьми.

Лишня - це місце, де діти й дорослі гармонійно співіснують, де немає "вожатих" і "вихователів", а є друзі та ті, хто надихає, де діти важкою працею, але так щиро і віддано віддаються мистецтву та красі разом із натхненними Ксішою Ангеловою, Еленою Маццолою, Од Гійє, Лідією Лозовою...

Лишня - це місце, де дружити вчаться як діти, так і дорослі, де зріднюєшся з людьми з перших митей, де душевні розмови тривають до 2-3 ночі, а вранці, завдяки чудовим паням з кухні, випивши кави (та добре поснідавши), намагаєшся не пропустити жодного слова, сказаного на лекціях, пропускаючи, хіба що, крізь серце.

Про КЛБІ можна ще багато чого писати, як і згадати ще багатьох з його учасників, але напишу ще лише одне: це те місце, де тебе бачать глибше, ніж ти сам (сама) себе бачиш, а вірять в тебе більше, ніж ти сам (сама) віриш у себе...

Час проведений у КЛБІ пролетів непомітно швидко, але так натхненно! Дякую, передусім Богу і кожному з вас! До зустрічі!

Джерело

Пошук
Вхід
"Успенские чтения"

banner

banner