Проповідь у М’ясопусну Неділю у храмі Ікони Божої Матері "Пантанаса" на Сирці

 


Прот. Богдан Огульчанський
Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа!
 
Сьогодні, брати і сестри, ми слухаємо дивовижний уривок про Страшний Суд. Дивовижний він зокрема тим, що, з одного боку, про цю подію в богослужбовому Євангелії, яке ми читаємо протягом усього церковного року, розповідається лише один раз – саме у М’ясопусну Неділю. А з іншого боку, описана в Євангелії подія настільки важлива, що Церква закликає нас згадувати її щодня – і під час Літургії, і в ранкових молитвах ми проголошуємо Символ Віри, де є слова про те, що Владика «прийде у славі судити живих і мертвих».
 
В православній, зокрема, в українській традиції, вважається, що подію Страшного Суду людина має переживати образно, символічно. Тому він неодмінно  зображується на стіні напроти вівтаря, над вхідними дверима. Вірянин, виходячи з храму, віддаляючись, так би мовити, від ковчега спасіння, іде у цей світ – «юдоль скорботи» з нагадуванням про те, що нас всіх очікує. Здається, Микола Гоголь, згадуючи про свої дитячі релігійні враження, відзначав, що опис і зображення Страшного Суду надзвичайно глибоко відбилося у його душі і справило значний вплив на характер його релігійності. Такому переживанню цієї Події сприяє й багата художня уява народних авторів цих зображень.
 
Зупинимося на деяких, можливо, парадоксальних моментах – як самої події Страшного Суду, так і його опису. По-перше, зауважене вище поєднання (тобто те, що в Євангелії ми чуємо про цю подію всього один раз на рік, а в молитвах щодня) виражає певним чином характер, якість нашої віри. З одного боку, ми маємо переживати Бога “тут і зараз ”, “ходити під Ним ”, тобто бути актуально присутнім у Ньому. А з іншого боку, у цій Події наша віра сягає межі часів – не просто майбутнього, а, так би мовити, надмайбутнього. І саме цього Бог хоче від нас – щоб ми своєю вірою, своєю молитвою готувалися до “пакибитія” (Мф 19,28; Тит 3,5), поєднувалися своєю маленькою міркою з Ним, Безвимірним.
 
Наступним питанням є питання про те, чому цей Суд називається Страшним (так його називає традиція, наприклад, Пісна Тріодь, у Новому Завіті словосполучення «Страшний Суд» відсутнє). З одного боку, можна запропонувати просте історичне пояснення: Ісусу потрібно було розворушити жорстокосердих юдеїв, а для грубого, невитонченого сприйняття тодішніх мешканців Палестини потрібні були переконливі óбрази. Але насправді страшність описаного Суду не в переконливому описанні гніву Божого. Більше того, як проникливо відзначив видатний богослов 19 ст., випускник Київської Духовної Академії свт. Феофан Затворник, Страшний Суд насправді – це вияв Божої любові. “Господь и на Страшном Суде будет не то изыскивать, как бы осудить, а как бы оправдать всех”. І далі святитель розвиває думку, що попередження про Страшний Суд, його наочність і переконливість – це якраз і є знак великого піклування Спасителя про наш рід.
 
Але продовжимо – все ж таки ця Подія є Страшною. Страшна вона, звісно, наслідками – вічною втратою Бога. Та звернімо увагу ще на один аспект: Страшний Суд є Зустріччю. Зустріччю, до якої душа кожного з нас готуватиметься, можливо, віки і віки віків. Але до цієї Зустрічі ми покликані у цю мить нашого життя, кожною нашою молитвою, кожним нашим каяттям. Саме каяття, переміна нашої душі, смиренне, у скрусі визнання вини перед Богом з надією на цілком незаслужений нами дар - Його виправдання – дає мені надію на те, що Він не відверне Своє Лице від мене, що й мені Він скаже: “прийдіть, благословенні Отця Мого ” (Мф 25,34).
 

Друге пришестя. Греція. Біля 1700 р.
А тепер звернімося до самих слів Спасителя. І тут нас чекає несподіванка, на яку ми, можливо, сприймаючи притчу про Страшний Суд, не завжди звертаємо увагу. За що Господь карає у ній, за які види гріхів?  Що на цьому суді найперше не матиме виправдання? Спаситель  не винуватить у порушенні заповіді богошанування. Він не викриває блудний гріх, сріблолюбство або гнів. Він ставить кожного з нас перед такою, здавалося би, нічим не примітною, банальною нашою якістю, як немилосердя.
 
Як священик я можу засвідчити: ми помічаємо у собі та сповідаємо різноманітні гріхи, але дуже мало хто кається у власному немилосерді. Хтось прямо й каже: не убивав, не крав, а які ще гріхи? – наче більш і нічого немає. Хтось із нас, навпаки, майстерно проціджує комарів, детально помічаючи власні промашки, неминучі у повсякденних клопотах. Але ми не хочемо помічати нашу неуважність, нечуйність, байдужість і квапливе пробігання один повз одного. І те, що в храмі, в парафії серед нас можуть бути люди, які не відчувають від нас приязні і турботи, виходять з храму почуттям самотності – у цьому наше немилосердя.
 
Пам’ятаєте про митарства блаженної Теодори? Адже митарство немилосердя було останнім і найважчим. І хто, як виявиться, звершив багато подвигів, дотримував ретельно пости, був старанним у  молитвах,  зберіг чистоту, але був немилосердним, немилостивим, глухим до потреб ближнього свого -  той із цього останнього митарства низводиться додолу і не отримує прощення.
 
З чого почати, як вчитися милосердю? Неможливо відразу набути вільної, милосердної сердечної любови. Але є дуже гарна і проста порада: якщо не маєш любови, просто твори діла любови. Долай замкнутість, зацикленість на собі. Помічай тих, хто поруч тебе, особливо тих, хто найбільше потребує уваги і тепла. Наприклад, у нашій лікарні є відділення, де перебувають невлаштовані люди – і ті, за ким немає кому доглянути, і безхатченки. Дуже важливим проявом нашого посту у цей час, у Великий Піст, який уже так близько, є наші справи милосердя. Може, проста увага до когось із цих людей – принести  і духовну поживу – книгу або іконку, і тілесну – просто гостинець, яблуко чи пиріжок – буде нашим виправданням на тому Великому, Страшному Суді. Ця справа, можливо, важливіша для тебе, твоїх стосунків з Господом, аніж сім тижнів посилених молитов і суворого посту.
 
І наприкінці, звернімо увагу на те, що особливо утішає, вселяє відраду в наше серце, коли ми чуємо Євангеліє. Усяка віруюча людина, якщо ми маємо хоч крихту віри, трепетно чекає Зустрічі зі своїм Творцем і Спасителем: лицем до Лиця. Можливо, хтось, прагнучи такої Зустрічі, самовіддано шукає Господа роки життя. І не завжди так легко відшукати Його. Але ж Господь підказує: це можливо, це доступно! Там, де ми помічаємо братів Його менших (Мф 25, 40), тоді, коли ми напоюємо спраглого, тоді, коли ми даємо поживу голодному, тоді, коли ми провідуємо хворого або ув’язненого – ми зустрічаємося із Ним. Його Пречистий Лик проступає у цих людях, часто таких непоказних і навіть неприємних ззовні. Але Він тут, із ними і з нами.
 

 

Пошук
Вхід
"Успенские чтения"

banner

banner